Без боротьби УНР не було б незалежної України – польський історик

Союз Симона Пілсудського і Юзефа Пілсудського 1920 року завершився поразкою, але без цієї кількарічної боротьби УНР сьогодні могло б не бути незалежної України.

Про це в інтерв'ю Укрінформу заявив польський історик, працівник Інституту національної пам'яті Польщі Мірослав Шуміло.

 

"Як історик я вважаю, що без цієї боротьби, яку вів Петлюра, сьогодні могло б не бути Української держави",- заявив польський історик.

За його словами, попри те, що союз Пілсудського і Петлюри завершився поразкою, він відіграв позитивну роль. Науковець звернув увагу, що генерал польської армії Тадеуш Кутшеба у своїх спогадах про спільний похід на Київ написав:

"Українська кров військ отамана Симона Петлюри не була марною. Вона довела Польщі, Росії та світові, що Україна прагне жити, це – успіх навіки".

Шуміло зауважив, що цей польський генерал вже в 30-х роках минулого століття звернув увагу на те, про що сьогодні говорять українські історики: без цієї кількарічної боротьби за незалежність, без тогочасної української революції, імовірно, зараз не було б України.

На його переконання, створення України в 1920 році було б можливим, якби не ці військові помилки плюс брак часу на формування української армії.

Як зауважує історик, польсько-більшовицьку війну 1920 року слід назвати польсько-українсько-більшовицькою.

"Це справедливо, оскільки, по-перше, УНР була офіційним союзником Польщі, а по-друге, ця армія була єдиною сильною союзницькою формацією. Ця війна має називатися польсько-українсько-більшовицькою, оскільки наступ у квітні 1920 року було організовано для звільнення України.

Це була війна за Україну і за Польщу, адже обидві держави в той момент воювали за свою незалежність",- підкреслив польський історик.

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.