Влада Харкова вирішила встановити меморіальну дошку колишньому начальнику КҐБ області

Виконком Харківської міської ради 28 серпня, прийняв рішення про увічнення пам’яті колишнього начальника Управління КҐБ Української РСР по Харківській області (1980-1987 рр.), до того – діяча ЛКСМУ (1958-1963 рр.), а після – начальника столичного управління КҐБ (1987-1991 рр.) Юрія Шрамка.

Меморіальну дошку цьому діячеві планують відкрити на будинку №8 по вул. Свободи у центрі Харкова, де той проживав з 2001 по 2009 роки. Про це ХарківTimes стало відомо з повідомлення прес-служби Харківської міської ради.

 

Таке рішення прямо суперечить як духу, так і букві Закону України "Про засудження комуністичного і націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні і заборону пропаганди їх символіки".

Згідно із цим законом, символікою тоталітарного режиму, крім усього іншого, є "зображення, пам'ятники, пам'ятні знаки, написи, присвячені … співробітникам радянських органів державної безпеки всіх рівнів".

В Законі також йдеться про осіб "які займали керівні посади у вищих органах влади й управління СРСР, УРСР та інших союзних республік", увічнення пам'яті яких також прирівнюється до пропаганди тоталітарних режимів.

Цим критеріям Шрамко також цілком відповідає, оскільки у 1961-1963 роках завідував відділом у ЦК ВЛКСМ, а посаду начальника управління КҐБ по Харківській області змінив на аналогічну, але вже у столичній, Київській. Взагалі в органах радянської держбезпеки доблесний генерал Шрамко чесно відпрацював з 1963 по 1991 рік.

Він був "гебешніком" у роки, коли в Україні були репресовані Василь Стус, В'ячеслава Чорновол, Івана Дзюба і багато інших вірних синів і дочок українського народу.

Саме за головування Шрамка, в 1981 році, в Харкові були заарештовані та засуджені до семи років таборів правозахисник Генріх Алтунян, лікар-психіатр Анатолій Корягін, історик Євген Анцупов.

Саме "під крило" до Шрамка, під гласний нагляд КҐБ був засланий в 1983 році до с. Безлюдівка Харківської області поет Степан Сапеляк, який відбув п'ять років у таборах і в'язницях й три роки заслання на Колимі.

При Шрамку у Харкові пройшли кілька ганебних "єврейських процесів" – судів над євреями-відмовниками Олександром Парицький (1981), Юрієм Тарнапольським (1983) та Євгеном Айзенбергом (1985).

Саме у роки, коли генерал Шрамко керував у Харківській області державною безпекою, процентна норма для євреїв, що вступають до вузів, і для влаштування їх на престижну роботу була в місті набагато нижча, ніж, наприклад, у промислових центрах Росії.

Треба розуміти, саме за це товариш генерал і удостоївся у 2010 році звання почесного громадянина Харкова, а у 2012 році – почесного громадянина Харківської області. А ось тепер заслуженому "гебешніку" ще й меморіальну дошку вирішено повісити. Порушуючи закон.

Платоніда Хоткевич. «Щоб нічого не надрукувала про чоловіка»

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України знайдено тоненьку справу на Платоніду Хоткевич – дружину визначного українського діяча Гната Хоткевича, який був репресований сталінським режимом і розстріляний 8 жовтня 1938 року за "участь у контрреволюційній діяльності і шпигунство на користь Німеччини". Дружину ж органи СМЕРШ вистежили після Другої світової війни у Празі і заарештували, "щоб нічого не надрукувала про чоловіка".

"Моя війна". Уривок із книги Валерія Залужного

"Моя війна" — це особиста розповідь генерала Валерія Залужного про шлях від хлопчака до Головнокомандувача Збройних Сил України, а водночас це історія країни, яка прямує до війни: спершу примарної, у можливість якої ніхто не вірив, а згодом великої, ґлобальної, повномасштабної.

Волинь’43: Що замовчує польська історіографія?

Документи польської конспірації, зокрема Делегатури уряду на Край і командування Армії Крайової, свідчать про те, що ситуація на цих теренах у роки Другої світової війни була дуже неоднозначною, а інспіраторами процесу "очищення" Волині від її польського населення виступали не лише українські націоналісти різних відламів, але й совєти, німці та кримінальні елементи.

Клим Семенюк мав з Василем Стусом одного слідчого та Медведчука за адвоката, але не були особисто знайомі

Ми боремось за нашу незалежність сьогодні, оскільки попередні покоління боролися за неї та зрештою її здобули. Із загальної кількості репресованих українців багато абсолютно невинних людей, які навіть і не думали про вільну Україну. Про ту, яку думав Клим Семенюк. Саме завдяки йому і таким, як він, ми маємо за що боротися зараз.