Повернення імені Жукова на мапу Харкова – це порушення закону – УІНП

Український інститут національної пам’яті вимагає від Харківського міського голови Геннадія Кернеса не підписувати рішення міської ради щодо перейменування проспекту Григоренка на Жукова.

Про це йдеться на офіційному сайті установи.

 

На сайті Харківської міської ради було зареєстровано електронну петицію щодо перейменування проспекту Петра Григоренка у м. Харкові на честь радянського маршала Георгія Жукова.

19 червня Харківська міська рада розглянула цю петицію і проголосувала за повернення топоніма. Для того, щоб рішення набрало чинності, необхідно ще підпис міського голови.

 

В Інституті національної пам’яті наголошують, що присвоєння імені Георгія Жукова будь-якому об’єкту топоніміки Харкова або будь-якого іншого населеного пункту на території України суперечитиме чинному законодавству.

Порядок присвоєння об’єктам топоніміки (вулицям, площам, проспектам, бульварам, скверам, провулкам тощо) імен фізичних осіб регулюється Законом України «Про присвоєння юридичним особам та об’єктам права власності імен (псевдонімів) фізичних осіб, ювілейних та святкових дат, назв і дат історичних подій».

Частиною шостою статті 3 прямо «забороняється присвоювати юридичним особам та об’єктам права власності імена або псевдоніми осіб, які обіймали керівні посади у комуністичній партії (посаду секретаря районного комітету і вище), вищих органах влади та управління СРСР, УРСР (УСРР), інших союзних або автономних радянських республік (крім випадків, пов’язаних з розвитком української науки та культури), працювали у радянських органах державної безпеки, назви СРСР, УРСР (УСРР), інших союзних радянських республік та похідні від них, а також назви, пов’язані з діяльністю комуністичної партії, встановленням радянської влади на території України або в окремих адміністративно-територіальних одиницях, переслідуванням учасників боротьби за незалежність України у XX столітті (крім пам’ятників та пам’ятних знаків, пов’язаних з опором та вигнанням нацистських окупантів з України або з розвитком української науки та культури)».

Георгій Жуков у січні – липні 1941 р. обіймав посаду заступника народного комісара оборони СРСР, у серпні 1942 р. – червні 1945 р. – першого заступника народного комісара оборони СРСР, у березні – липні 1946 р. – заступника міністра збройних сил СРСР, у березні 1953 р. – лютому 1955 р. – першого заступника міністра оборони СРСР, у лютому 1955 р. – жовтні 1957 р. – міністра оборони СРСР.

Крім того, у червні – жовтні 1957 року він також був членом Президії Центрального комітету Комуністичної партії Радянського Союзу.

Таким чином, Георгій Жуков є особою, яка обіймала керівні посади у вищих органах влади та управління СРСР, а також у комуністичній партії. Ім'я Жукова в назві об'єкту топоніміки у даному випадку є символікою комуністичного тоталітарного режиму.

В УІНП, звертають також увагу на те, що законність перейменування у інших населених пунктах України об’єктів топоніміки, названих на честь Георгія Жукова, у рамках виконання вимог Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки», підтверджена рішеннями адміністративних судів, які станом на сьогоднішній день набрали законної сили, зокрема, постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 15.09.2016 у справі № 806/990/16, постановами Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 06.02.2017 у справі № 335/9058/16-а 2-а/335/7/2017 та від 23.11.2016 у справі № 335/6482/16-а 2-а/335/194/2016.

Юрист Інституту національної пам’яті Сергій Рябенко пояснює:

“Згідно з частиною другою статті 436-1 Кримінального кодексу України дії щодо поширення та публічного використання символіки комуністичного тоталітарного режиму, вчинені особою, яка є представником влади, караються позбавленням волі на строк від 5 до 10 років з конфіскацією майна або без такої.

Ми будемо звертатися до Генеральної прокуратури, щоб вона провела перевірку вказаних обставин та порушила кримінального провадження за ст. 436-1 Кримінального кодексу, та будемо ініціювати позов до адміністративного суду щодо скасування ухваленого рішення міськради”.

Платоніда Хоткевич. «Щоб нічого не надрукувала про чоловіка»

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України знайдено тоненьку справу на Платоніду Хоткевич – дружину визначного українського діяча Гната Хоткевича, який був репресований сталінським режимом і розстріляний 8 жовтня 1938 року за "участь у контрреволюційній діяльності і шпигунство на користь Німеччини". Дружину ж органи СМЕРШ вистежили після Другої світової війни у Празі і заарештували, "щоб нічого не надрукувала про чоловіка".

"Моя війна". Уривок із книги Валерія Залужного

"Моя війна" — це особиста розповідь генерала Валерія Залужного про шлях від хлопчака до Головнокомандувача Збройних Сил України, а водночас це історія країни, яка прямує до війни: спершу примарної, у можливість якої ніхто не вірив, а згодом великої, ґлобальної, повномасштабної.

Волинь’43: Що замовчує польська історіографія?

Документи польської конспірації, зокрема Делегатури уряду на Край і командування Армії Крайової, свідчать про те, що ситуація на цих теренах у роки Другої світової війни була дуже неоднозначною, а інспіраторами процесу "очищення" Волині від її польського населення виступали не лише українські націоналісти різних відламів, але й совєти, німці та кримінальні елементи.

Клим Семенюк мав з Василем Стусом одного слідчого та Медведчука за адвоката, але не були особисто знайомі

Ми боремось за нашу незалежність сьогодні, оскільки попередні покоління боролися за неї та зрештою її здобули. Із загальної кількості репресованих українців багато абсолютно невинних людей, які навіть і не думали про вільну Україну. Про ту, яку думав Клим Семенюк. Саме завдяки йому і таким, як він, ми маємо за що боротися зараз.