Мінкульт: Пам’ятник маршалу Жукову поки є місцевою пам’яткою з незрозумілою культурною цінністю

Міністерство культури України прокоментувало ситуацію з пам'ятником Георгію Жукову в Харкові. Поки він є пам'яткою історії місцевого значення «до вирішення питання про включення (невключення) об’єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам’яток України».

Про це повідомили у прес-службі Міністерства культури України у відповідь на інформаційний запит видання «МедіаПорт».

З документа випливає, що пам’ятник Жукову не включений до Державного реєстру нерухомих пам’яток України, але перебуває на обліку як пам’ятка історії місцевого значення «відповідно до законодавства, яке діяло до набрання чинності Закону України «Про охорону культурної спадщини» […], і відповідно до статті 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини» є пам’яткою до вирішення питання про включення (невключення) об’єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам’яток України».

 

«Об'єкти культурної спадщини незалежно від форм власності відповідно до їхньої археологічної, естетичної, етнологічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності підлягають реєстрації. Таким чином, об’єкт, взятий на облік як пам’ятка, безперечно має цінність, про що зазначається в обліковій документації її розробником та є предметом оцінки органу охорони культурної спадщини, уповноваженому приймати таке рішення», — відповіли у Мінкультури.

Проте щодо цінності монумента відомство не має даних:

«…в Мінкультури відсутні документи, які станом на 18.09.1997 були підставою для прийняття Харківської обласної державної адміністрації  рішення про взяття на облік пам’ятника Г. К. Жукову на проспекті Петра Григоренка, 15. Тому, зазначити, які характерні властивості цього об'єкта культурної спадщини  становлять його історико-культурну цінність, на підставі якої він  визнаний пам'яткою, не можемо».

Нагадуємо, що 2 червня група активістів, які пікетували з'їзд партії «Довіряй справам», влаштували «коридор ганьби» для учасників з'їзду, а також знесли бюст Жукову, який перебував у декількох сотнях метрів від місця проведення партз'їзду.

Міський голова Харкова Геннадій Кернес заявив, що пам'ятник буде відновлений найближчим часом за рахунок коштів благодійного фонду народного депутата Віталія Хомутинника «Відродження».

Національна поліція через повалення погруддя маршала Радянського Союзу порушила кримінальне провадження.

Президент України Володимир Зеленський закликав владу Харкова з'ясувати правову колізію у питанні Жукова, провести громадські обговорення і прийняти найбільш прийнятне рішення для всіх сторін.

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.