Спецпроект

У Харкові намагаються відкрити музей сторічних фотоапаратів

Ініціатор незвичайної експозиції вже зібрав більше сотні унікальних експонатів, але все ніяк не знайде приміщення.

Про це пише vgorode.ua.

Владислав Павленко мріє про відкриття фотомузея вже п'ять років, за цей час зібрав більше сотні екземплярів унікальної фототехніки. Майже вся техніка - близько 80% - у робочому стані: хоч сьогодні влаштовуй фотозйомку. Ентузіаст шукає екземпляри для музею по всій країні - багато купує на форумах і ринках, деякі отримує в подарунок. Найстарішій фотокамері - ФДК на дерев'яному штативі - майже століття. Апарат випускався з 1930-го року і стояв майже у всіх фотолабораторіях Радянського Союзу.

Один з найвидатніших експонатів музею - "Фотокор-1". Камера пройшла всю Велику Вітчизняну війну разом із харківським фотокореспондентом, в музей її передав онук журналіста.

Перший харківський Фотомузей буде відрізнятися від звичайних експозицій тим, що деякі предмети можна буде помацати руками. Владислав Павленко планує влаштувати в приміщенні невелику лабораторію, в якій відвідувачі самі зможуть натиснути на кнопку фотоапарата і навіть надрукувати знімок.

Приміщення у музею поки що немає. Владислав хоче влаштувати його в одному з вузів міста, сподівається на допомогу міської влади.

"Такі музеї є в Пітері, Москві, Києві, навіть Донецьку, а в Харкові, де проводилася легендарна марка фотокамер ФЕД, такого музею чомусь немає", - журиться Павленко.

Крім техніки, Владислав планує виставити старовинні знімки харківських фотохудожників. А поки частину експонатів можна побачити у вітрині фотомагазину на вул. Чернишевській.

Теми

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.