На Донбасі школярам розповідають про ворожнечу "шахтарів" і "хохлів". ФОТО

У схваленому Міністерством освіти посібнику для учнів 9 класу "Історія рідного краю (Донеччина з кінця ХVIII до кінця ХIX століття)" історію Донецької області пропонують вивчати на прикладах протистояння в регіоні "шахтарів" і "хохлів".

Про це у своєму фейсбуці написав голова Донецького обласного товариства імені Олекси Тихого Євген Шаповалов.

"У "підручнику" все подано так, начебто й не було на Донеччині нас, українців, - зазначає Шаповалов. - Всі свідчення, дописи, оповідання, уривки з праць, спогадів - все російською мовою".

Зокрема, у підручнику наводиться нарис "Невінчана губернія" з такими от фразами:

"Перед місцевою дівчиною стоять на вибір двоє: з одного боку - свій брат хохол, неповороткий мужик, з іншого - розв'язний, веселий шахтар: із ним жити - працювати не потрібно, одягатися будеш, як бариня, щодня можна чай пити. Шахтар, хоч йому і їсти нічого, а двічі на день чай п'є неодмінно ".

"В серцях батьків, чоловіків і братів росте глуха, важка ненависть до пришельців-шахтарів. І ненависть ця не лишається без прояву: хохли уміють жорстоко мститися".

"Взагалі ворожнеча між шахтарями та місцевими хохлами украй жорстока, шахтарі при кожній зручній нагоді лупцюють хохлів, хохли - шахтарів. Це два ворогуючі табори, які не знаю між собою перемир'я".

Фото: ФБ Євгена Шаповалова

"Невенчанная губерния" - назва роману уродженця Донбасу, київського журналіста 1960-90-х років Станіслава Калінічева. Але в цьому творі нема опублікованого вище уривку.

Обкладинка. Внизу - Ігнатій Маріупольський, який вивів греків із Криму у Приазов'я

Автори посібника пропонують школярам відповісти на ряд питань, серед яких останнім є таке: "У чому були побутові підвалини ворожнечі між мужиками-хохлами та заробітчанами-шахтарями?"

 Можна подумати, що мужики і заробітчани належали до різних національностей

За словами Шаповалова, у книзі немає свідчень про ті часи авторства українських письменників чи публіцистів родом із регіону - Спиридона Черкасенка, Олекси Тихого, Івана Дзюби, Володимира Сосюри.

Посібник схвалено для використання у загальноосвітніх навчальних закладах комісією з історії науково-методичної ради з питань освіти Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України.

 Науково-методичну редакцію підручника проводив начальник управління освіти і науки Донецької ОДА Юрій Соловйов

Haвчальний посібник було представлено на засіданні Юзівського ділового клубу, яке проходило в одному з пивних ресторанів Донецька, повідомляє Donbass Info.

Книга видана накладом 2000 примірників за особисті кошти донецьких бізнесменів.

Читайте також:

Одеських учителів змушують цензурувати шкільні бібліотеки від Бандери

Олекса Тихий про школи на Донбасі. Текст 1972 року

Інші матеріали за темою "Освіта"

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.