У Харкові відкривається виставка про Леся Курбаса

Виставка "Лесь Курбас – розстріляний геній українського театру" працюватиме з 24 лютого до 16 березня в Харківському літературному музеї.

Про це повідомляє офіційний сайт Харківської міської влади.

Експозицію підготовано до 125-річчя від дня народження відомого українського режисера, актора, теоретика театру.

На виставці презентують паспорт Леся Курбаса з його фото під час арешту, заяву-"зізнання" у приналежності до "Української Визвольної Організації", афішу Червонозаводського театру сезону 1932–1933 років, а також експонати, що надійшли до Літературного музею нещодавно.

Зокрема, це фотоальбом Марії Травінської (Недогарко), акторки "Молодого театру", а потім "Березоля", що його зберіг харківський актор і режисер Анатолій Стародуб. Частину фотографій ніколи не оприлюднювали, решта – маловідомі.

На відкриття виставки 24 лютого запрошено театрознавців та літературознавців для розмови про творчий шлях Леся Курбаса та його вплив на подальший розвиток української культури, зокрема сучасного мистецтва сцени.

Початок заходу - о 14:00.

Лесь Курбас - (1887-1937) - український режисер, актор, драматург, теоретик театру. Народний артист УРСР (1925). Народився на Львівщині, вчився у Відні.

З 1916 року - в театрі Садовського в Києві, в 1920-му засновує власний "Кийдрамте", а в 1922-му - легендарний "Березіль", який 1926 року переїздить у Харків.

У 1933 році влада вигнала Курбаса з власного театру і змусила переїхати до Москви. Там його заарештували і відправили на Соловки.

Розстріляний в урочищі "Сандармох" у жовтні 1937 року.

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.