Всеукраїнський рейтинг "Книжка року 2023" оголосив переможців

Серед номінантів книги істориків Радомира Мокрика, Сергія Плохія, Володимира В'ятровича та Вахтанга Кіпіані.

Про це йдеться на сайті Буквоїд.

У номінації "Минувшина: дослідження / документи" першим у рейтингу книга історика Радомира Мокрика "Бунт проти імперії: українські шістдесятники".

"Вдячний за високу оцінку – в такій компанії не те що перемогти, а й просто опинитись – вже сприймаю за честь. Мабуть, це й хороша нагода підтвердити – успіх "Бунту" спонукає продовжувати в такому ж ключі, ми з Іваном Малковичем вже домовились, що у видавництві "Абабагаламага" вийдуть й "Дисиденти" - саме як продовження "Бунту". І вже працюємо над цим", - написав Радомир Мокрик.

Друга у рейтингу у цій намінації посіла місце книга Сергія Плохія "Російсько-українська війна: повернення історії", третє - Лесі Бондарук "Прямостояння. Українці в особливих таборах ҐУЛАҐу".

У номінації "Минувшина: Популярні видання / історична публіцистика" у трійці лідерів опинилися такі видання: "За Ідентичність і Незалежність. Війна Росії проти України: історичні передумови, геополітичні паралелі", книга Володимира В'ятровича "Наша столітня. Короткі нариси про довгу війну" та книга Вахтанга Кіпіані "Війна двох правд. Поляки та українці у кривавому ХХ столітті".

Всеукраїнський рейтинг "Книжка року" щороку складають на основі експертного опитування. Рейтинг видання - це кількість набраних балів поділена на кількість експертів номінації. У 2023 році за всіма категоріями оцінювалося майже 700 видань, що на третину більше, ніж у 2022-му. 

З результатами рейтингу 2023 року можна ознайомитися за посиланням.

 

Теми

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.