IN MEMORIAM: Померла директорка Бібліотеки Петлюри в Парижі Ярослава Йосипишин

У Франції на 80 році життя відійшла у вічність директорка Української Бібліотеки імени Симона Петлюри в Парижі.

Про це сповістила журналістка Алла Лазарева. 

"Не стало Ярослави Йосипишин, директорки Бібліотеки Петлюри в Парижі. Востаннє бачила її не так давно, Ярослава встигла отримати медаль Симона Петлюри від конфедерації журналістських організацій України, яку привіз для неї з Києва Юрій Бондар", - написала Алал Лазерева.

Ярослава Йосипишин народилася 1943 року в Парижі. Її батьки – українські політичні емігранти. Батько Петро Йосипишин був старшиною запорозької дивізії Армії УНР, соратником Симона Петлюри.

Ярослава Йосипович Педагогічну школу в Парижі та Університет Париж-І Пантеон-Сорбонна. В університеті спеціалізувалась на кафедрі міжнародних відносин. Захистила магістерську роботу за темою "Львівський український університет". У 1981 році захистила докторську дисертацію за темою "Західноукраїнські землі між двома світовими війнами в міжнародних відносинах".

Працювала у Франції професором історії/географії у коледжі та ліцеї. Викладала в Українському Вільному Університеті в Мюнхені, професор-гість у Сорбонні. В 1990-х рр. викладала курси "Французька мова" і "Французька цивілізація" студентам Київського державного інституту іноземних мов (нині – Київський національний лінгвістичний університет).

Впродовж багатьох років досліджувала кельтську проблематику, пов'язуючи її з Україною. Була секретаркою і головною редакторкою бюлетеня "Amis des Etudes Celtiques" ("Приятелі Кельтських студій") при Сорбонні. А також членкинею Наукового Товариства імени Шевченка в Західній Європі.

З 1998 року Ярослава Йосипишин була директоркою "Української Бібліотеки імени Симона Петлюри". 

"Більшість свого життя вона присвятила збережненню бібіліотеки, якою опікувався ще батько. Її зусиллями збережено тисячі безцінних видань. Багато із яких немає більше ніде. Ярослава вважала, що бібліотеку не потрібно перевозити в Україну, бо вона має робити свою справу в Парижі. Допомагати фрацузьким науковцям досліджувати Україну.

Складно оцінити скільки своєю громадянською волонтерською працею Ярослава "зекономила" коштів для бюджету України. Десятиліттями зберігаючи і примножуючи колекції, які в нормальних країнах мають першорядну державну підтримку. Сподіваюсь, що її сумлінна праця буде оцінена українцями. І бібліотека імені Петлюри в Парижі буде збережена та стане важливим культурно-науковим центром України в Європейському Союзі", - написав історик Юрій Юзич.

 

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.

Шевченко у Вашингтоні. Боротьба за цінності

Процес встановлення пам'ятника Тарасові Шевченку у Вашингтоні в 1964 році з нагоди 150-річчя від дня його народження розтягнувся у часі на кілька років і набув неабиякого резонансу у закордонній пресі. Водночас досі так і не стали надбанням гласності заходи кдб срср навколо тієї події. Розсекречені документи з архіву Служби зовнішньої розвідки України дають змогу нині побачити, як діяли за тих обставин і яку позицію займали представники кремлівського керівництва, американських політичних кіл і української діаспори.