Під час ремонтних робіт на Львівщині виявили 300-річне поховання

Давнє поховання виявили під час ремонтних робіт дороги в Угневі на Львівщині.

Про це у соцмережах повідомив Юрій Крамар.

9 жовтня під час ремонтних робіт дороги Е-14-04 в Угнові екскаватор розкопав невідоме поховання. Наступного дня на цьому місці працювали археологи зі Львова. За попередніми висновками поховання має близько 300 років.

"Цікаво те, що під похованнями глибше археологи знайшли ще давніші захоронення розміщені не типово, тобто північ-південь. Під старим дорожнім покриттям виявлено 25 поховань. Поруч з тими похованнями стоїть давня історична пам'ятка у вигляді високої колони з хрестом. Поховання ніби оточують колону. Отже, довкола колони є якесь локальне чимале захоронення", - написав Юрій Крамар.

На мапі Фон-Міга 1770 року ця колона вже позначена. Щоправда, дорога значно обгинає місце поховання, - зазначив Юрій Крамар:

"Неподалік (70 м на північ) було окописько, тобто єврейський цвинтар, який радянська влада знищила. Поруч, 30 м на південний схід стоїть будівля колишнього повітового суду. На захід від знайдених захоронень стояв дім повітового судді, у якому при демонтажі в 1952 році двоє угнівчан знайшли великий скарб, про який описує професорка Люблінського університету. Але це вже інша загадкова історія Угнова".

Тепер місцева влада має визначити місце ексгумації.

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.