Спецпроект

Реакція України на заяву речника МЗС Польщі щодо Волинської трагедії

Речник міністерства закордонних справ Польщі Лукаш Ясіна заявив, що президент України Володимир Зеленський мав би вибачитися за Волинську трагедію 1943 року.

У відповідь посол України у Польщі Василь Зварич назвав неприйнятними спроби нав'язати президенту України, що він має робити щодо спільного минулого України та Польщі.

"Будь-які спроби нав'язати Президенту України чи Україні те, що ми повинні робити по відношенню до нашого спільного минулого, є неприйнятними і прикрими. Ми пам'ятаємо історію, готові до діалогу і взаємного розуміння, та водночас закликаємо до поваги і виваженості у заявах, особливо в складній реальності геноцидної російської агресії проти українського народу.
Крім того, відома формула справжнього примирення в українсько-польських відносинах, яку взяли за основу ієрархи наших Церков, розуміючи перебіг історії і всю морально-християнську сутність наших взаємин, звучить так: "прощаємо і просимо пробачення", - написав у Facebook Василь Зварич.
 
Журналіст, історик та редактор "Історичної правди" Олександр Зінченко нагадав як у липні 2016-го тодішній президент України Петро Порошенко вшанував жертв Волинської трагедії, ставши на коліна перед пам' ятником. 
"Вони там стверджують, що Україна як держава ніколи не вибачалася за Волинь. Якби я міг щось радити Зеленському - я б радив проігнорувати ці слова. Бо вибачатися не має сенсу, коли інша сторона не пам'ятає вибачень вже в той же день.
На фото - президент України Порошенко на колінах перед пам' ятником жертвам Волинської трагедії 8 липня 2016 року.
Ці вибачення вже забули? Правда не шкодить! Читайте і підтримуйте "Історична Правда"! Ми пам'ятаємо те, чого бояться пам'ятати інші", - написав Олександр Зінченко.
 
Історик і народний депутат України Володимир В'ятрович зазначив, що озвучення таких очікувань руйнує найкращі стосунки, які вибудувалися між нашими народами нині.

"Ті, хто очікують повторення ситуації, коли 148 депутатів Верховної Ради України звернулися до польського Сейму з проханням "визнати Волинську трагедію геноцидом щодо польського населення і засудити злочинні діяння українських націоналістів", плекають марні надії. Російські агенти Колісніченко і Табачник стали російськими політиками. Хоча, напевно, завжди ними й були, особливо, коли озвучували так любі окремим польським політикам тези проти УПА.

Але справа не просто в нереалізованих надіях деяких польських політиків, для яких найважливішим є голоси радикальних виборців.

Озвучення таких очікувань руйнує найкращі стосунки, які вибудувалися між нашими народами нині.

Бо та колосальна допомога, яку отримує наша країна від західного сусіда, - це свідчення розуміння більшістю польського суспільства загрози від нашого східного сусіда. Загрози не лише для України, але й для Польщі. Загрози, яка завдяки героїзму українців та допомозі союзників не здатна просунутися далі на захід.

Це розуміння - міцна платформа для вибудовування партнерських стосунків між нашими народами. Натомість готовність пожертвувати відносинами із сусідом, який обороняє обидві країни, заради дешевих політичних дивідендів на виборах в одній з них, - доказ незрілості. Свідчення того, що не усі політики засвоїли уроки минулого, головний з яких - конфліктом між Україною та Польщею завжди користала Росія. Усвідомлення цього - найкращий вияв вшануванням для усіх жертв цього конфлікту, який можуть продемонструвати сучасники", - написав Володимир В'ятрович.

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.