Спецпроект

Реакція України на заяву речника МЗС Польщі щодо Волинської трагедії

Речник міністерства закордонних справ Польщі Лукаш Ясіна заявив, що президент України Володимир Зеленський мав би вибачитися за Волинську трагедію 1943 року.

У відповідь посол України у Польщі Василь Зварич назвав неприйнятними спроби нав'язати президенту України, що він має робити щодо спільного минулого України та Польщі.

"Будь-які спроби нав'язати Президенту України чи Україні те, що ми повинні робити по відношенню до нашого спільного минулого, є неприйнятними і прикрими. Ми пам'ятаємо історію, готові до діалогу і взаємного розуміння, та водночас закликаємо до поваги і виваженості у заявах, особливо в складній реальності геноцидної російської агресії проти українського народу.
Крім того, відома формула справжнього примирення в українсько-польських відносинах, яку взяли за основу ієрархи наших Церков, розуміючи перебіг історії і всю морально-християнську сутність наших взаємин, звучить так: "прощаємо і просимо пробачення", - написав у Facebook Василь Зварич.
 
Журналіст, історик та редактор "Історичної правди" Олександр Зінченко нагадав як у липні 2016-го тодішній президент України Петро Порошенко вшанував жертв Волинської трагедії, ставши на коліна перед пам' ятником. 
"Вони там стверджують, що Україна як держава ніколи не вибачалася за Волинь. Якби я міг щось радити Зеленському - я б радив проігнорувати ці слова. Бо вибачатися не має сенсу, коли інша сторона не пам'ятає вибачень вже в той же день.
На фото - президент України Порошенко на колінах перед пам' ятником жертвам Волинської трагедії 8 липня 2016 року.
Ці вибачення вже забули? Правда не шкодить! Читайте і підтримуйте "Історична Правда"! Ми пам'ятаємо те, чого бояться пам'ятати інші", - написав Олександр Зінченко.
 
Історик і народний депутат України Володимир В'ятрович зазначив, що озвучення таких очікувань руйнує найкращі стосунки, які вибудувалися між нашими народами нині.

"Ті, хто очікують повторення ситуації, коли 148 депутатів Верховної Ради України звернулися до польського Сейму з проханням "визнати Волинську трагедію геноцидом щодо польського населення і засудити злочинні діяння українських націоналістів", плекають марні надії. Російські агенти Колісніченко і Табачник стали російськими політиками. Хоча, напевно, завжди ними й були, особливо, коли озвучували так любі окремим польським політикам тези проти УПА.

Але справа не просто в нереалізованих надіях деяких польських політиків, для яких найважливішим є голоси радикальних виборців.

Озвучення таких очікувань руйнує найкращі стосунки, які вибудувалися між нашими народами нині.

Бо та колосальна допомога, яку отримує наша країна від західного сусіда, - це свідчення розуміння більшістю польського суспільства загрози від нашого східного сусіда. Загрози не лише для України, але й для Польщі. Загрози, яка завдяки героїзму українців та допомозі союзників не здатна просунутися далі на захід.

Це розуміння - міцна платформа для вибудовування партнерських стосунків між нашими народами. Натомість готовність пожертвувати відносинами із сусідом, який обороняє обидві країни, заради дешевих політичних дивідендів на виборах в одній з них, - доказ незрілості. Свідчення того, що не усі політики засвоїли уроки минулого, головний з яких - конфліктом між Україною та Польщею завжди користала Росія. Усвідомлення цього - найкращий вияв вшануванням для усіх жертв цього конфлікту, який можуть продемонструвати сучасники", - написав Володимир В'ятрович.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.