Григоренко vs Жуков: суд втретє скасував перейменування проспекту в Харкові

Харківський окружний адміністративний суд скасував рішення Харківської міськради про перейменування проспекту Григоренка у проспект Маршала Жукова

Про це кореспондентові Укрінформу розказав позивач від ВО "Свобода" Андрій Коломійцев.

 

"Щойно суддя Катерина Севастьянова після перебування у нарадчій кімнаті оголосила рішення суду: скасувати 1-й пункт рішення Харківської міськради про перейменування проспекту Григоренка, що у Немишлянському районі Харкова, у проспект Маршала Жукова, і це є наша перемога.

Інші пункти рішення міськради не мають відношення до перейменування і торкаються наміру міськради звертатися до різних судових інстанцій, аж до Касаційного суду", - зазначив Коломійцев.

За його словами, судове засідання почалося з дебатів. Представники міськради - дві жінки-юристки - на суд не прийшли, посилаючись на зайнятість у других судових процесах. У дебатах взяли участь представники позивачів - депутати міськради від фракції "Блок Світличної "Разом!" Дмитро Булах та Ігор Черняк й представник "Європейської солідарності" Сергій Романенко.

"У ході дебатів доведено, що рішення міськради неправомірне, бо не відповідає закону про топонімику, і, насправді, є прихованим наміром увічнити ім"я Жукова", - додав Коломійцев.

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.