АНОНС: лекція "Стадіон як маркер модернізації у Харкові у 1920-1930-х рр."

Євгеній Шатілов розповість, як такі споруди почали виникати в Україні, як їх сприймали містяни та наскільки стадіони чинили вплив на суспільство у добу експериментів 1920-1930-х рр., як стадіони перетворювались із спортивних споруд в ідеологічні центри

6 квітня о 19.30 відбудеться лекція Євгена Шатілова "Стадіон як маркер модернізації у Харкові у 1920-1930-х рр.".

 

Говорячи про динамічну зміну міст на межі ХІХ і ХХ ст., ми зазвичай згадуємо про це у контексті появи там зручного громадського транспорту, засобів зв'язку, водогону, електрики тощо. І зовсім не задумуємось, що звичний нам стадіон є таким самим уособленням нового міста - концепт споруди, яка призначена для занять спортом та споглядання за ним виникла не так давно.

Євгеній Шатілов розповість, як такі споруди почали виникати в Україні, як їх сприймали містяни та наскільки стадіони чинили вплив на суспільство у добу експериментів 1920-1930-х рр. На прикладі міста Харкова розберемо, як стадіон змінював свої сенси та використовувався партійною елітою для ідеологічних кампаній. Лекція супроводжуватиметься унікальними фото та кадрами кінохроніки.

Лектор - Євгеній Шатілов, аспірант ДУ "Інститут всесвітньої історії НАН України", координатор історичного проєкту LEGIO Historica, науковий співробітник Національного військово-історичного музею України.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.