У Києві відкрили виставку про історію української дипломатії

На Контрактовій площі у Києві відкрили виставку «Досвід, куплений дорогою ціною…»: українська дипломатія 1917-1926».

Про це повідомляє кореспондент Укрінформу.

 

"Чому важлива ця виставка? Тому що вона показує, що наша дипломатична служба, наша держава мають тяглість, як мінімум ідеться про ціле століття. Звісно, все було перервано російською більшовицькою окупацією на початку ХХ століття, коли відбулися великі драматичні події, але тут – пам'ять про те, як починалася дипломатична служба у 1917-1920-ті роки, як будувалися наші місії, про тих людей, які їхали за кордон і представляли Україну.

І це була надзвичайно складна задача, тому що часто події в Україні розгорталися так стрімко і драматично, що ті люди ... змушені були брати на себе надзвичайно велику відповідальність, жити в надзвичайно кризових умовах", - сказав голова Українського інституту національної пам'яті Антон Дробович.

Він зазначив, що виставка важлива і як великий репутаційний проєкт, котрий показує, що українські традиції дипломатії, державності не виникли на пустому місці, "не виникли 30 років тому і навіть не тоді, коли Україна стала однією з держав-засновниць ООН, вони виникли значно раніше".

Як зауважив начальник управління наукового забезпечення політики національної пам'яті УІНП Ярослав Файзулін, виставка є унікальною. І в цьому значною мірою є заслуга партнерів УІНП – Наукового товариства історії дипломатії та міжнародних відносин, Міністерства культури та інформаційної політики, Міністерства закордонних справ, Державної архівної служби.

"Ми відкриваємо виставку сьогодні в Києві, крім того, ми передаємо електронні версії посольствам України у світі, і до 22 грудня, до Дня української дипломатії, відкриття цієї виставки відбудеться у десятках посольств", - розповів Файзулін.

Заступник міністра культури та інформаційної політики Світлана Фоменко подякувала всім, хто долучився до організації виставки, зокрема Міністерству закордонних справ, "оскільки воно на передовій, виборюючи в дипломатичних баталіях наше право на існування".

"Насправді дуже важко було знайти ті архівні матеріали, які свідчать про нашу державність на початку ХХ століття. І в рамках тієї агресії, яку ми зараз всі переживаємо, надзвичайно важливо розуміти, що міжнародні відносини, міжнародна співпраця України — це не є щось нове, ми мали державність і були визнані на міжнародній арені", - підкреслила Фоменко.

Своєю чергою голова Державної архівної служби Анатолій Хромов зазначив, що виставка органічно лягає в ті зусилля, яких докладає архівна служба. "Тільки в цьому році ми підписали 5 міжнародних угод з урядовими і неурядовими організаціями. Так, у лютому була підписана угода з турецькою стороною, з дирекцією архівів, і вже надходять з турецьких архівів документи, які, на жаль, не збереглися в наших архівах", - повідомив він.

Автор ідеї виставки, голова Наукового товариства історії дипломатії та міжнародних відносин Ірина Матяш уточнила, що на 20 стендах виставки йдеться про 28 дипломатичних представництв.

"Дипломатія 1917-1924 років — це надзвичайна частина нашої державності. Українські дипломати виїжджали за кордон і не мали можливості повернутися додому, тому що в лютому 1919-го більшовики вибили українські державні органи зі своєї території.

А там, в Європі, вони представляли Україну незалежну, говорили, що існує Україна, яка розділяє два світи — більшовиків і Європу.

У 1924-му, коли вже два роки існував СРСР, діяла остання дипломатична місія в Угорщині, в якій побував Петлюра, і він навіть вважався співробітником дипломатичної місії. У той час ще формально існувала дипломатична місія в Швейцарії, зберігався архів і працював її співробітник Зенон Курас", - розповіла Матяш.

Вона висловила сподівання, що на підставі документів, представлених на виставці, буде надруковано каталог виставки, а також енциклопедичне видання з архівними документами, присвячене місцям пам'яті української дипломатії.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.

Шевченко у Вашингтоні. Боротьба за цінності

Процес встановлення пам'ятника Тарасові Шевченку у Вашингтоні в 1964 році з нагоди 150-річчя від дня його народження розтягнувся у часі на кілька років і набув неабиякого резонансу у закордонній пресі. Водночас досі так і не стали надбанням гласності заходи кдб срср навколо тієї події. Розсекречені документи з архіву Служби зовнішньої розвідки України дають змогу нині побачити, як діяли за тих обставин і яку позицію займали представники кремлівського керівництва, американських політичних кіл і української діаспори.