Жукову в Харкові не місце. Кернес програв суд

Другий апеляційний адміністративний 8 листопада розглянув позов з вимогою скасувати повернення проспекту Григоренка в Харкові імені Жукова.

Про це у Facebook написав один із позивачів, адвокат Ігор Черняк.

Перед початком засідання біля будівлі суду зібралися кілька десятків активістів, що виступають проти повернення імені Жукова.

 
Maria Takhtaulova, facebook

У результаті судді задовольнили позов та скасували скандальне рішення Харківської міськради.

 
MARIA TAKHTAULOVA, FACEBOOK

"А в нас сьогодні - чергова перемога над Кернесом у суді. Другий апеляційний адміністративний суд виправив процесуальні порушення суду першої інстанції і знов ж таки... скасував рішення міськради про перейменування "взад" проспекту Маршала Жукова.

 
MARIA TAKHTAULOVA, FACEBOOK

З моменту проголошення постанова суду набрала законної сили! Відтепер - Жукова знову немає на мапі Харкова! Дякуємо колегії суддів за правосудне рішення!", - пише Черняк.

Нагадаємо, на сайті Харківської міської ради було зареєстровано електронну петицію щодо перейменування проспекту Петра Григоренка у м. Харкові на честь радянського маршала Георгія Жукова.

19 червня Харківська міська рада розглянула цю петицію і проголосувала за повернення топоніма. Для того, щоб рішення набрало чинності, необхідно ще підпис міського голови.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.