Харківську дошку генералові КҐБ повернули на місце. І одразу залили зеленкою. ФОТО

8 листопада демонтована меморіальна дошка генерал-майору КҐБ Юрію Шрамку знов з'явилася на будинку по вулиці Свободи в Харкові

Про це пише депутат Харківської міськради Олена Горошко, яка проходила поруч. Вона додала до допису у Facebook фото дошки та людей, які її повторно встановили.

 
Goroshko Olena, facebook

У коментарях до її допису незабаром з'явилося фото, на якому дошку залито зеленкою. Хто це зробив, невідомо.

 
Олександр Серхієнкоу, facebook

Нагадаємо, дошку на будинку, де жир Шрамко, встановили 1 листопада. Кількома днями пізніше активісти зняли її та віднесли до будівлі міськради.

Встановлення дошки порушувало закон про декомунізацію. Шрамко обіймав посади начальника управління КҐБ у Ворошиловградській (1972-1980) та Харківській (1980-1987 рр.) областях, Києві та Київські області (1987-1991 рр.).

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.