Кернес, усе-таки, повісив Жукова. ФОТО

На проспекті Петра Григоренка в Харкові, який міська рада перейменувала на Маршала Жукова, з третьої спроби встановили вказівники з новою-старою назвою.

Це зафіксувала місцева мешканка, активістка ГО "Автомайдан-Харків" Катерина Яресько.

"Знов зафіксовано порушення закону в Харкові, сьогодні на проспекті Петра Григоренка вішають таблички з назвою, яка протирічить закону про декомунізацію", - написала вона у "Фейсбуці".

За її спостереженнями, таблички повісили на такій висоті, що з землі не видно, що на них написано.

Яресько пообіцяла звернутися за цим фактом до поліції.

Нагадаємо, перша спроба поміняти вказівники "Проспект Петра Григоренка" на "Проспект Маршала Жукова" сталася в ніч на 26 червня в Харкові  Проте через спротив мешканців вулиці роботи зупинили.

Удень 27 червня комунальні служби Харкова спробували встановити вказівники повторно. Активісти їм знову завадили.

19 червня Харківська міська рада проголосувала за повернення імені Жукова проспекту Григоренка.

20 червня рішення офіційно оприлюднили. Того ж дня із позовом до Харківського окружного адмінсуду звернувся представник народного депутата України Андрія Білецького, який просить скасувати рішення міськради.

Із заявою до поліції після рішення міськради звернувся депутат міської ради Ігор Черняк.

Український інститут національної пам’яті, у свою чергу, звернувся до ГПУ, вважаючи рішення харківської влади таким, що порушує закон про засудження нацистського і комуністичного тоталітарних режимів.

26 червня до Харківського окружного адміністративного суду депутати Харківської міської та обласної рад подали позов із оскарженням рішення міськради Харкова.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.