ПІД ДЕКОМУНІЗАЦІЮ ПІДПАДАЮТЬ ІМЕНА 520 ІСТОРИЧНИХ ДІЯЧІВ

На сайті Інституту національної пам’яті оприлюднено список прізвищ історичних діячів, чия діяльність підпадає під дію закону про декомунізацію.

Йдеться про осіб, які обіймали керівні посади в комуністичній партії, вищих органах влади та управління СРСР, УРСР, інших союзних або автономних радянських республік.

Серед них - співробітники репресивних органів ЧК-ГПУ-НКВД-КГБ, а також діячі комуністичної партії, організатори Жовтневого перевороту в Російській республіці 1917 року.

"Також під декомунізацію потрапляють ті, хто встановлював радянську владу в Україні, переслідував учасників боротьби за незалежність України у XX столітті", - зазначили в ІНП.

У поданому списку коротко вказано злочини згаданих осіб, наприклад:

"Молотов В’ячеслав Михайлович - голова Ради народних комісарів [Кабінету міністрів] СРСР у 1930-1941 рр., один з організаторів Голодомору 1932-1933 рр., співорганізатор воєнного злочину "Катинський розстріл". Брав участь у створенні сталінського ГУЛАГу (1934 р.). Візував після Сталіна розстрільні списки. 23 серпня 1939 р. підписав Пакт Молотова-Ріббентропа".

Список створений істориками для зручності місцевих громад, які обирають нові імена комуністичним вулицям згідно з законом "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки".

"В Україні досі є вулиці, названі на честь організаторів Голодомору Лазаря Кагановича, Станіслава Косіора, Григорія Петровського та Менделя Хатаєвича, - підкреслив співробітник ІНП Богдан Короленко. - На совісті цих людей - життя мільйонів українців.

За його словами, у радянських перейменуваннях траплялися і комічні приклади.

"Скажімо, Мойсей Мурінсон, на честь якого названо вулицю в Чернігові [відома всьому місту, на Мурінсона розташована приміська автостанція], свого часу украв на вокзалі валізу, за що його схопила поліція, - розповів Короленко. - У відділку виявилося, що в чемодані - більшовицькі прокламації. Злодій помилково її потяг, але радянська пропаганда зробила з нього палкого революціонера".

В Інституті національної пам'яті вважають, що під дію закону про декомунізацію потрапляють і прізвища іноземних теоретиків і практиків комуністичного руху.

Для прикладу називають німецького філософа-економіста Карла Маркса (автора "Маніфесту Комуністичної партії"), його колегу і послідовника Фрідріха Енгельса, одного з основоположників "марксизму" – вчення, що стало підґрунтям комуністичного руху в Європі і світі.

Інший приклад - засновниця Німецької комуністичної партії Роза Люксембург.

Таку точку зору в ІНП обгрунтували тим, що імена цих діячів були "невід’ємною частиною ідеології та пропаганди комуністичного тоталітарного режиму". Радянська влада використовувала ці прізвища з політичною метою, масово перейменовуючи і називаючи на їхню честь вулиці, площі, споруди, організації та інший громадський простір.

Зазначається, що оприлюднений список не є вичерпним, співробітники ІНП продовжують над ним працювати.

Нагадємо, що декомунізаційні закони вступили в дію 21 травня 2015 року.

Згідно з одним із них, до назв, які слід перейменовувати, належать ті, у яких використані імена (псевдоніми) осіб, які обіймали керівні посади у комуністичній партії (від секретаря райкому і вище), вищих органах влади та управління СРСР, УРСР, інших союзних або автономних республік, працівників органів держбезпеки (напр. Свердловськ, Жданов, Дніпродзержинськ, Кіровоград, вул. Якіра, пл. Урицького).

Також підлягають зміні найменування, у яких використано назви СРСР, УРСР, інших союзних або автономних республік та похідні від них (напр. вул. 50 років СРСР, площа Радянської Туркменії).

Підлягають зміні назви, які пов’язані з діяльністю Комуністичної партії (включаючи партійні з’їзди), річницею Жовтневого перевороту, встановленням радянської влади на території України або в окремих адміністративно-територіальних одиницях, переслідуванням учасників боротьби за незалежність України. (напр. вул. Жовтневої революції, станція "Більшовик", проспект 40-річчя Жовтня, пров. Чекістів, платформа "Ім. XXI З'їзду").

Винятки для перейменування становлять назви, пов’язані із видатними радянськими діячами української науки та культури, а також із рухом опору та вигнанням нацистських окупантів з території України.

"Юридичні особи мали змінити свої назви впродовж місяця — до 21 червня, ЗМІ ще мають час до 21 серпня, - нагадали в інституті. - Знаки для товарів і послуг, які містять обмеження згідно закону, мають бути змінені до 21 листопада".

На офіційному сайті УІНП можна знайти роз’яснення щодо зміни назв та демонтажу пам’ятних знаків, а також карту міст та містечок, що підлягають перейменуванню.

ТАКОЖ: Радянських назв вулиць у 20 разів більше, ніж "незалежних". ІНФОГРАФІКА

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.