Студенти істфаку КНУ ім.Шевченка вимагають перевиборів декана

Студенти історичного факультету Київського національного університету імені Шевченка організували акцію протесту, вимагаючи перевиборів "нового старого" декана істфаку. На думку учасників акції, нещодавні вибори відбулися з порушенням.

Про це повідомляє кореспондент Історичної Правди.

В акції під памятником Тарасу Шевченку взяли участь понад 100 студентів та викладачів КНУ. Вони вимагали від міністра освіти Сергія Квіта звернути увагу на переобрання "нового старого декана" Віктора Колесника, якого обрала вчена рада, а не студентство.

За словами організаторів акції, 21 травня відбулася вчена рада факультету, на котрій було обрано деканом Віктора Колесника [обіймає цю посаду останні кілька років - ІП]. Колесник отримав 13 голосів, 11 голосів було віддано за професора Івана Патриляка.

"Вирішальними і фатально остаточними були голоси так званого "представництва студентства", а саме голови студентського парламенту Макаревич Антоніни, яку ніхто не обирав і яка перебуває в родинних зв'язках з Колесником В.Ф, - ідеться в заяві ініціативної групи. - Та голови профбюро студентів Недяла Дмитра (1 курс), якого також ніхто не обирав".

Студенти вимагають провести нові прозорі вибори замість обирати декана "на договорняках". Перед цим, на думку активістів, слід на загальних зборах студентів провести вибори голови студпарламенту і профбюро історичного факультету.

Вимоги студентів істфаку:

1. Відставка голови профбюро студентів факультету і голови студентського парламенту факультету.

2. Обрання на загальних зборах студентства голови профбюро, голови студентського парламенту і голови наукового товариства студентів та аспірантів факультету (останнє місце наразі вакантне).

3. Визнання виборів декана історичного факультету 21 травня недійсними.

4. Проведення перевиборів декана за участі легітимних представників студенства

Cтуденти й частина викладацького складу вишу направили петицію в Міносвіти, яка б гарантувала проведення нових прозорих виборів під керівництвом самого відомства.

Вони підкреслили, що цей випадок є черговим аргументом за внесенння до освітнього законодавства права вето студентів на рішення вченої ради.

Дивіться також інші матеріали за темою "Освіта"

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.