На Донбасі школярам розповідають про ворожнечу "шахтарів" і "хохлів". ФОТО

У схваленому Міністерством освіти посібнику для учнів 9 класу "Історія рідного краю (Донеччина з кінця ХVIII до кінця ХIX століття)" історію Донецької області пропонують вивчати на прикладах протистояння в регіоні "шахтарів" і "хохлів".

Про це у своєму фейсбуці написав голова Донецького обласного товариства імені Олекси Тихого Євген Шаповалов.

"У "підручнику" все подано так, начебто й не було на Донеччині нас, українців, - зазначає Шаповалов. - Всі свідчення, дописи, оповідання, уривки з праць, спогадів - все російською мовою".

Зокрема, у підручнику наводиться нарис "Невінчана губернія" з такими от фразами:

"Перед місцевою дівчиною стоять на вибір двоє: з одного боку - свій брат хохол, неповороткий мужик, з іншого - розв'язний, веселий шахтар: із ним жити - працювати не потрібно, одягатися будеш, як бариня, щодня можна чай пити. Шахтар, хоч йому і їсти нічого, а двічі на день чай п'є неодмінно ".

"В серцях батьків, чоловіків і братів росте глуха, важка ненависть до пришельців-шахтарів. І ненависть ця не лишається без прояву: хохли уміють жорстоко мститися".

"Взагалі ворожнеча між шахтарями та місцевими хохлами украй жорстока, шахтарі при кожній зручній нагоді лупцюють хохлів, хохли - шахтарів. Це два ворогуючі табори, які не знаю між собою перемир'я".

Фото: ФБ Євгена Шаповалова

"Невенчанная губерния" - назва роману уродженця Донбасу, київського журналіста 1960-90-х років Станіслава Калінічева. Але в цьому творі нема опублікованого вище уривку.

Обкладинка. Внизу - Ігнатій Маріупольський, який вивів греків із Криму у Приазов'я

Автори посібника пропонують школярам відповісти на ряд питань, серед яких останнім є таке: "У чому були побутові підвалини ворожнечі між мужиками-хохлами та заробітчанами-шахтарями?"

 Можна подумати, що мужики і заробітчани належали до різних національностей

За словами Шаповалова, у книзі немає свідчень про ті часи авторства українських письменників чи публіцистів родом із регіону - Спиридона Черкасенка, Олекси Тихого, Івана Дзюби, Володимира Сосюри.

Посібник схвалено для використання у загальноосвітніх навчальних закладах комісією з історії науково-методичної ради з питань освіти Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України.

 Науково-методичну редакцію підручника проводив начальник управління освіти і науки Донецької ОДА Юрій Соловйов

Haвчальний посібник було представлено на засіданні Юзівського ділового клубу, яке проходило в одному з пивних ресторанів Донецька, повідомляє Donbass Info.

Книга видана накладом 2000 примірників за особисті кошти донецьких бізнесменів.

Читайте також:

Одеських учителів змушують цензурувати шкільні бібліотеки від Бандери

Олекса Тихий про школи на Донбасі. Текст 1972 року

Інші матеріали за темою "Освіта"

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.