У Здолбунові після Бандери розбили меморіал радянському партизану. ФОТО

У місті Здолбунів (Рівненська область) біля відділку залізничної міліції на Привокзальній площі невідомими особами було розбито лице на пам’ятнику Миколі Приходьку – радянському партизану, Герою Радянського Союзу, уродженцю Здолбунова.

Про пошкоджений пам’ятник повідомили місцеві жителі. За їхніми словами, ще 8 березня пам’ятник був цілим, а 13 березня вони помітили його пошкодження, повідомляє Zdolbuniv.com.

Як відомо, 7 березня у місті було розбито меморіальну дошку Степану Бандері.

 Фото: zdolbuniv.com

"Руйнувати вночі, по злодійськи, не красить ні одну, ні іншу сторони. Так чинять боягузи, - пише один із коментаторів цієї новини. - А стосовно “це наша історія”, то в період війни одна з площ нашого міста, яка зараз зветься “Базарна”, носила назву “площа імені Адольфа Гітлера”. То, може, так варто було лишити, це ж наша історія? Наша, чи наших окупантів? Як на мене, то окупантів. Коричневих, а потім червоних окупантів.

Але це нікому не дає права порушувати закон. Через 10, 20, 50 років люди вийдуть і серед білого дня знесуть ті памятники, які на їхню думку не потрібні. Бо вони це розумітимуть. Бо до цього дійде їхня свідомість. А розбитим пам'ятником Приходьку їхня свідомість, якщо зміниться, то в гіршу сторону".

Як відомо, 15 лютого цього року більше 10 прихильників партії "Свобода" на чолі з нардепом Ігорем Мірошниченком зруйнували в Охтирці пам’ятник Володимиру Леніну.

Пізніше, 6-7 березня невідомі особи завдали пошкоджень та руйнувань меморіалам героям національно-визвольних змагань Бандері та Шухевичу.

Пізніше доктор історичних наук Георгій Касьянов нагадав, що руйнування пам'ятників без рішення органів місцевого самоврядування є вандалізмом, і звернув увагу на те, що тема історії часто використовується для того, щоб відвернути увагу суспільства від соціально-політичних питань.

Всю хроніку плюндрування пам'ятників в Україні дивіться за темою "Вандалізм"

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.