В Ужгороді знову викрали барельєф Ґренджі-Донського

В обласному центрі Закарпаття вдруге викрали барельєф одного з найвизначніших українських письменників Закарпаття, літописця Карпатської України Василя Ґренджі-Донського.

Про це у соціальній мережі Фейсбук повідомила Наталка Ребрик.

 

"Це вже злить не на жарт! Знову акт вандалізму щодо постаті видатного українського письменника, громадсько-політичного діяча, нашого земляка Василя Ґренджі-Донського. Вчергове зловмисники викрали барельєф письменника. Йдеться тут про наші національні святині, національну пам'ять. Той, хто це зробив, думав аж ніяк не про метал.

Це в самому центрі міста, напроти Просвіти, впритул до УжНУ…" – йдеться в дописі.

 

Даний барельєф авторства ужгородського скульптора Івана Маснюка на будинку на розі вулиці Панаса Мирного та площі Василя Ґренджі-Донського, де Василь Ґренджа-Донський жив до 1938-го року, було відкрито 7 грудня 2011 року.

Даний пам'ятний знак замінив інший, за кілька років до того вкрадений з цього фасаду. Оскільки форм для відливу у скульптора від старого барельєфу не залишилося, виконувати роботу довелося по-новому.


Василь Ґренджа-Донський — український поет, письменник, журналіст, громадсько-культурний діяч, один із творців Карпатської України, редактор щоденної газети Карпатської України "Нова Свобода", співредактор часопису "Русинъ".

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.