Спецпроект

У Києві презентували підручник з історії геноцидів

У Києві презентували перший в Україні підручник з історії геноцидів ХХ століття.

 

Про це повідомляє Центр досліджень визвольного руху.

Студенти українських вишів зможуть вивчати вияви геноцидної політики та урядового насилля завдяки спеціальному підручнику.

Книга історика Андрія Козицького "Геноцид та політика масового винищення цивільного населення у ХХ столітті" — перша спроба комплексно розглянути та проаналізувати причини, особливості та наслідки страшних злочинів проти людства в минулому столітті.

Поштовхом до досліджень геноцидів в Україні для Андрія Козицького стали родинні перекази, в яких були зафіксовані історії про втікачів від Голодомору 1932—1933 років у Галичині та про винищення нацистами євреїв у роки Другої світової війни.

У 2000 році історик почав читати курс лекцій про геноциди у Львівському національному університеті імені Івана Франка. З того часу й розпочалась робота над книжкою, перший варіант якої був готовий ще 2009 року. Але, зважаючи на важливість теми, ще рік після цього весь матеріал дослідник випробовував у роботі зі студентами, під час якої було внесено чимало коректив.

"Знати правду й не говорити про неї — означає лише сприяти тому, що пам’ять про людей зникає, що людям відбирається навіть посмертна гідність, - сказав автор підручника. - Книжка є важливою, бо той, хто її прочитає, буде уважніше ставитися до тих моментів, які можуть привезти до геноциду в майбутньому — культурного, духовного".

Особливість цієї книжки в тому, що вона написана не як наукова праця, а як посібник для студентів, тому буде легкою для сприйняття будь-якому читачеві. Видання проілюстровано великою кількістю архівних фотографій, значна частина яких походить із фондів Галузевого державного архіву Служби безпеки України.

Книга Андрія Козицького розповідає про масове винищення вірмен в Османській імперії, Голодомор 1932—1933 років в Україні, Голокост європейських євреїв, організоване нацистським режимом Третього райху переслідування циган, примусові переселення малих народів СРСР у роки Другої світової війни, воєнні злочини періоду Другої світової війни та перших повоєнних років, соціальні експерименти та геноцид у Камбоджі 1975—1978 років, політику "етнічних чищень" у період етнополітичних конфліктів на Балканах 1992—1999 років, геноцид 1994 року в Руанді.

У книзі окремо розглянуто ті випадки масового винищення цивільного населення, які ще не визнано геноцидом, хоча й містять виразні риси екстермінаційної політики.

"Важливо, що інформація про геноциди тут подана не відірвано, а в контексті всієї історії ХХ століття, є порівняння з іншими подіями, - наголосив історик Володимир В'ятрович. - При такому широкому розгляді сумніви, чи був Голодомор 1932—1933 років геноцидом українців, просто зникають. У цьому найбільша заслуга автора".

Презентований напередодні 79-х роковин Голодомору, посібник рекомендований Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України для студентів гуманітарних спеціальностей вищих навчальних закладів. За ним уже навчаються на історичному факультеті ЛНУ імені І. Франка. 

Андрій Козицький — доцент кафедри нової та новітньої історії зарубіжних країн Львівського національного університету імені І. Франка, на якій працює з 1997 року.

Книжка увійшла до 18 найкращих книг "Форуму видавців" у Львові 2012 року.

Презентація відбулася в рамках вшанування 79-х роковин Голодомору-геноциду, організованого Громадським комітетом із ушанування пам’яті жертв Голодомору-геноциду 1932—1933 років в Україні.

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.