В Харкові хочуть пам'ятник Висоцькому

Харківська обласна організація Національної спілки архітекторів України оголосила конкурс на проект пам'ятника радянському барду і співаку Володимиру Висоцькому. Про намір встановити монумент іще торік заявляв Геннадій Кернес.

Про це повідомляє "Кореспондент" із посиланням на головного архітектора Харкова Сергія Чечельницького.

За словами Чечельницького, конкурс на проект пам'ятника став ініціативою обласної організації спілки архітекторів. З його умовами можна буде ознайомитися в управлінні архітектури Харківської міської ради або на сайті обласної організації НСАУ.

Чечельницький повідомив, що пам'ятник встановлять біля Палацу спорту на проспекті Маршала Жукова, де поет і музикант виступив з концертом у травні 1978 року.

Як відомо, у 2011 році міський голова Харкова Геннадій Кернес заявляв про наміри встановити у місті пам'ятники Володимиру Висоцькому і артистці Людмилі Гурченко.

Володимир Висоцький (1938-1980) - видатний радянський актор, співак і поет (бард), класик жанру авторської пісні, заслужений артист РРФСР (1986, посмертно) і лауреат Державної премії СРСР (1987, посмертно).

Висоцький написав близько 700 пісень і віршів, з великим успіхом гастролював в СРСР і за кордоном. Як актор зіграв близько тридцяти ролей у фільмах (зокрема "Місце зустрічі змінити не можна", "Вертикаль").

Батько актора Семен Володимирович і його дядько народилися в Києві, на вулиці Воровського.

Пам'ятник Володимиру Висоцькому в образі капітана міліції Гліба Жеглова (фільм "Місце зустрічі змінити не можна") відкрито у 2009 році біля головного офісу МВС України, на вулиці Богомольця.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.