У Харкові збирають історії евакуації часів Другої світової

У Харкові стартував проект "404 - Невідомі сторінки історії", присвячений збору усних свідчень про евакуацію громадян УРСР на схід Радянського Союзу і життю в тилу.

ІП попросила організаторів проекту розповісти про цю ініціативу:

"404 - Невідомі сторінки історії" - це проект, пов'язаний з вивченням аспектів історії, яким, на жаль, приділяють меншу увагу. Зокрема, в суспільстві мало що насправді знають про евакуацію під час Другої світової, котра проходила у Радянському союзі, не дивлячись на те, що люди, які перебували в евакуації, живуть серед нас, є нашими родичами або сусідами.

Ця сторона мало вивчалася навіть професійними істориками, які не безпідставно більше звертали увагу на фронтовий героїзм і трагедію Голокосту.

Однак сьогодні, на нашу думку, прийшов час уважніше придивитися до евакуації як історії порятунку населення, так і просто героїзму звичайних людей у тилу та їхній вклад у перемогу над нацистською Німеччиною. 

Наївно думати, що радянська влада піклувалася про своїх громадян, бо евакуація насправді носила досить жорсткий характер, а виїхати з будь-якого міста було не так просто.

Про евакуацію з Донбасу читайте у проекті ІП "1939-1945: Неписана історія"

Проект "404 - невідомі сторіки історії" - це група волонтерів, яка вирішила зібрати саме усну історію евакуації. Тобто ми записуємо та збираємо історії людей, більшість з яких були ще дітьми і змогли опинитися в тисячах кілометрів від своїх окупованих міст. Проте їхнє життя там було не таким безхмарним, а місцеві жителі не завжди були раді приймати тисячі незваних гостей...

Проект організовано в Харкові суспільною організацією "Амута" за підтримки фондів підтримки ініціатив Хамама та Claims Conference, Міжнародного Соломоного університету в Харкові, Міжобласної волонтерської організації "СВІТ – Україна", єврейської агенції "Сохнут", Харківської асоціації шкільних євроклубів та інших партнерів.

Ми збираємо усні історії у нашому регіоні, але будемо вдячні всім, хто можуть і хочуть додати свою історії або історію своєї родини, або навіть організувати подібний проект у своєму регіоні. Результати нашої плідної праці можна буде побачити наприкінці весни 2012 року".

Щоб долучитися до проекту, пишіть на електронну пошту toknow404 @ gmail.com .

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.