Спецпроект

Анонс: "Українська Гельсінська Спілка у світлинах і документах"

Громадський вечір у Київському міському будинку вчителя (вул. Володимирська, 57), присвячений презентації альбому під такою назвою, відбудеться 27 квітня, у середу. Початок о 18 годині.

 

У презентації видання беруть участь голова УГС Левко Лук'яненко, колишні політв'язні та активісти Української Громадської Групи сприяння виконанню Гельсінських угод і УГС Василь Овсієнко, Богдан Горинь, Петро Вінс, голови обласних філій УГС, Ростислав Семків і Олесь Обертас - від видавництва "Смолоскип", Олександер Ткачук - від Українського інституту національної пам'яті,

Вестиме вечір екс-керівник Київської філії УГС Олесь Шевченко.

Буде також представлено спецвипуск часопису "Молода нація", присвячений діяльності УГС.

У мистецькій частині вечора - причетні до УГС Анатолій Сухий з гуртом "Рутенія", бард Віктор Ткаченко, Тарас Компаніченко з гуртом "Хорея козацька".

Перед початком вечора можна буде придбати книжки, видані у "Смолоскипі", газету "Наша віра".

Члени УГС отримають альбом у подарунок. 

Українська Гельсінська Спілка (УГС) - громадсько-політична і правозахисна організація. Її створення було проголошене 7 липня 1988 року на 50-тисячному мітингу у Львові.

Значення цієї події для наступного історичного процесу було епохальним. УГС постала як федеративне об'єднання самоврядних правозахисних груп і організацій в областях, районах, містах України та за її межами.

На відміну від Української Гельсінської групи, яка була колом готових до самопожертви правозахисників, УГС, що виникла на базі УГГ, стала першою в Радянській Україні масовою опозиційною організацією, яка слугувала громадянській активізації і мала свою політичну програму під назвою "Декларація принципів УГС". 

Головою Виконавчого Комітету УГС став Вячеслав Чорновіл, головою Київської філії УГС – Олесь Шевченко, Львівської організації – Богдан Горинь, Тернопільської – Левко Горохівський.

Головою УГС був визнаний Левко Лук'яненко, який на той час іще перебував на засланні.

В чому полягала суть дискусій між радикалами та "угодовцями", між Лук'яненком і Чорноволом?

Центральним пресовим органом УГС став редагований В. Чорноволом самвидавний журнал "Український вісник”

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.