22 січня 1918

100 років незалежності України: Чому така тиша на офіційному рівні?

Чому нинішній український парламент не проводить спеціального урочистого засідання в будинку, де було проголошено незалежність України, у Будинку Центральної Ради? Кому зручно зменшувати значимість цієї важливої історичної події в нашій історії?!

22 січня 2018 року - 100-річчя проголошення незалежності України.

Де підготовка, де достойна програма? Святкування подій 1917 року, що вeли до незалежності, були ледве помітні протягом 2017 року.

Чому 22 січня 2018 року не було оголошено державним святом?

Чому нинішній український парламент не проводить спеціального урочистого засідання в будинку, де було проголошено незалежність України, у Будинку Учителя/Будинку Центральної Ради?

 Будинок Педагогічного Музею, де засідала Українська Центральна Рада. Фото 1913 року


Чому президент і прем'єр-міністр не звертатимутся до українського народу з Софійської площі того дня?

 Проголошення Третього Універсалу на Софійській площі в Києві. У центра — Симон Петлюра, Михайло Грушевський, Володимир Винниченко. 7(20) листопада 1917 р. 

Кому зручно зменшувати значимість цієї важливої історичної події в нашій історії?!

Особливо зараз, і тим самим сприяти уявленню про те, що нібито незалежна Україна виникла після розпаду СРСР?

 

Вже два роки тому керівництву держави було запропоновано як планувати гідне та достойне святкування 100-річчя незалежності України, зокрема проведення урочистої зустрічі в будівлі Центральної Ради.

У Київській міській раді також були внесені пропозиції щодо відповідних змін у назви вулиць. І все ж, незважаючи на проголошену офіційну політику декоммунізації, ці ініціативи не були підтримані.

Так, голові Інституту національної пам'яті Володимиру В'ятровичу вдалося організувати скромну, але важливу виставку на Хрещатику, яка присвячена Українській революції 1917-21 років. Але він також сміливо публічно визнає своє розчарування неадекваною відповідю керівництва країни.

16 січня президент Порошенко прийняв представників дипломатичного корпусу. Та на диво, не використав цю подію, щоб підкреслити 100-річчя незалежності України та її бажання вже тоді бути визнаною європейською демократичною державою.

Так що відбувається? Чому така тиша на офіційному рівні? 

Дивіться також:


Незалежність №1: Коли Грушевський її оголосив, чому Винниченко сумнівався, а Єфремов був проти

Невдалий Жовтень: спроба більшовицького повстання в Києві у 1917-му

Як Січові стрільці поставили національне над класовим

А в січні 1918-го розпочалося повстання на "Арсеналі"

Як усе закінчилося. Доля членів Центральної Ради в СРСР

Переведення стрілок. Як Центральна Рада вводила європейський час

Микола Скрипник про стосунки між "радянською" і "націоналістичною" УНР

Радомир Мокрик: Чи можливий справедливий мир?

Тепер багато говорять про "справедливий мир". Хоча очевидно, що кожен вкладає в це поняття якесь власне уявлення. Справедливого миру не буде. Бо неможливо відшкодувати українцям те, що вчинили росіяни. Коли ми говоримо останніми тижнями про "мир", ми зазвичай чомусь говоримо про територіальні поступки України. Ми говоримо про корисні копалини. Але ми не говоримо про українських військовополонених. Ми не говоримо про викрадених дітей. Ігнорування цих питань залишить жахливе відчуття кривди в українців.

Остап Українець: Стійкість віртуального

Одні ключові союзники підтримують ворога, інші друзі досі кволі на рішучі рішення. Напередодні третьої річниці вторгнення ми знову зіткнулися з тривогою, що спиратися залишається лише на власні сили. Найближчим джерелом сили для нас тут має стати наш власний досвід, пам'ять про всі попередні випадки, коли ми не встояли - нагадування про те, наскільки страшні наслідки може мати наша зневіра сьогодні.

Сергій Громенко: Гірше, ніж злочин. Чому Росія почала велику війну з Україною

Повномасштабне вторгнення в Україну — фатальна помилка Кремля. Якби Володимир Путін знав, що не візьме Київ за три дні, він, напевно, не ризикнув би напасти. Однак і самим лише волюнтаризмом диктатора ситуацію не пояснити. Насправді велика війна стала підсумком внутрішніх процесів, які тривали в російській владі упродовж останніх 20 років. І без усвідомлення цього годі й сподіватися, що у Європі укладуть тривалий мир.

Наталія Лебідь: Остання сльоза Степана Хмари

Дружина заздалегідь попередила медперсонал, що ставити Хмарі гастроназальний зонд не можна. Це викликає ретравматизацію – спогади про те, як у радянській тюрмі голодуючого Хмару годували насильно. Але зонд стояв. І Хмара – той самий Хмара, який був одним із облич Незалежності, і про якого замалим не складали легенди – був цілковито безпорадним, розіп’ятим на тому триклятому лікарняному ліжку. Він вже не міг говорити. Він плакав. Можливо, вперше у житті.