22 січня 1918

22 січня: IV-й Універсал проігнорувати не можна вшанувати

Янукович об'єднав свята Свободи і Соборності, але при цьому зовсім забувається Незалежність - адже рівно на рік раніше Злуки УНР і ЗУНР, 22 січня 1918 року Центральна Рада проголосила відновлення державності України-Русі.

Як уже повідомлялось, президент Віктор Янукович своїм указом скасував свято День Свободи, яке протягом семи років відзначалося 22 листопада - з нагоди початку Помаранчевої революції.

Цим же указом Янукович об'єднав святкування Дня Свободи із Днем Соборності, призначивши їх на 22 січня.

При цьому прес-служба президента мотивувала таке рішення численними зверненнями громадськості.

Проте оприлюднені звернення до влади з цих питань, зокрема, відомий відкритий лист інтелігенції (науковців, письменників, громадських діячів) від 18.08.2011, свідчать про протилежне.

Так, підписанти відкритого листа, зокрема, пропонують проголосити 22 січня державним святом – Днем Незалежності  і Соборності, наводячи вагомі аргументи і факти:

"22 січня в Україні святкується як День Соборності (22 січня 1919 року відбулася історична Злука українських земель в одну Українську державу).

Проте Злука б не відбулася без першого в новітній історії проголошення незалежності України IV-м Універсалом Центральної Ради УНР 22 січня 1918 року! Саме тоді після тривалого періоду поневолення незалежність Української держави була відновлена і її визнали 42 країни світу (включаючи більшовицьку Росію), в яких були відкриті дипломатичні представництва УНР.

22 січня 1918 року - забута Незалежність

З проголошенням IV-го Універсалу (цитуємо) "відродилась воля України", яка стала "самостійною, ні від кого незалежною, вільною, суверенною державою українського народу".

Михайло Грушевський у квітні 1918 року акцентував саме на відновленні Української держави: "Я підчеркую, і кілька разів робив се, що ми не являємося, як часто висловлюються, якоюсь новою і молодою республікою, ми відновляємо тільки нашу державність, якою ми жили і яка була відібрана нам проти нашої волі".

Це цілком правильно. Адже Русь – Галицько-Волинське Князівство – Запорозька Січ – Українська козацька держава – Українська Народна Республіка – ЗУНР – Карпатська Україна – УРСР – Україна – все це Українська держава в її різних історико-політичних формах.

Відновлена у формі УНР державність України знову була втрачена внаслідок віроломної окупації України більшовицькою Росією. Після цього УНР протягом 72 років офіційно репрезентував поза межами України Державний Центр УНР в екзилі. Остаточно державність України була відновлена у 1991 році.

Таким чином, і IV-й Універсал, і Акт проголошення незалежності України від 24 серпня 1991-го фактично є актами її відновлення, а сучасна Україна є історико-політичною правонаступницею УНР.

Безпрецедентна урочиста процедура передачі повноважень від УНР сучасній Українській державі відбулась у Києві 22 серпня 1992 року.

ДЦ УНР склав свої повноваження і останній керівник УНР (у вигнанні) Микола Плав’юк передав президентові України Леоніду Кравчуку державні атрибути і документи УНР, серед яких – історичну грамоту про складання повноважень ДЦ УНР і заяву про державне правонаступництво.

1992: Плав'юк складає повноваження влади УНР (ВІДЕО)

Звідси напрошуються висновки:

1. Очевидно, в указі Януковича слово "свобода" замість слова "незалежність" вжито маніпулятивно - для відкидання та віддання забуттю історичного значення IV-го Універсалу, з якого ведеться справжній відлік державної незалежності України.

Саме поняття "незалежність" на відміну від "свободи" ("усвідомленої необхідності") означає "самостійність, суверенітет, суб’єктність міжнародного права".

Також "Свобода" і "Соборність" не є синонімами і не є складовими "Незалежності", як це намагається пояснити прес-служба Президента - бо інакше було б логічно вжити одне з перших двох слів або більш загальне третє).

День Злуки: східняк і західняк сильні тільки один одним

2. Волюнтаристське трактування історичних фактів, "переписування" історії (включаючи штучне перенесення дати відзначення народного свята "Дня Свободи") становить небезпеку її фальсифікації, що не згуртовує, а роз’єднує націю.

Президента знову "підставили"?

Радомир Мокрик: Чи можливий справедливий мир?

Тепер багато говорять про "справедливий мир". Хоча очевидно, що кожен вкладає в це поняття якесь власне уявлення. Справедливого миру не буде. Бо неможливо відшкодувати українцям те, що вчинили росіяни. Коли ми говоримо останніми тижнями про "мир", ми зазвичай чомусь говоримо про територіальні поступки України. Ми говоримо про корисні копалини. Але ми не говоримо про українських військовополонених. Ми не говоримо про викрадених дітей. Ігнорування цих питань залишить жахливе відчуття кривди в українців.

Остап Українець: Стійкість віртуального

Одні ключові союзники підтримують ворога, інші друзі досі кволі на рішучі рішення. Напередодні третьої річниці вторгнення ми знову зіткнулися з тривогою, що спиратися залишається лише на власні сили. Найближчим джерелом сили для нас тут має стати наш власний досвід, пам'ять про всі попередні випадки, коли ми не встояли - нагадування про те, наскільки страшні наслідки може мати наша зневіра сьогодні.

Сергій Громенко: Гірше, ніж злочин. Чому Росія почала велику війну з Україною

Повномасштабне вторгнення в Україну — фатальна помилка Кремля. Якби Володимир Путін знав, що не візьме Київ за три дні, він, напевно, не ризикнув би напасти. Однак і самим лише волюнтаризмом диктатора ситуацію не пояснити. Насправді велика війна стала підсумком внутрішніх процесів, які тривали в російській владі упродовж останніх 20 років. І без усвідомлення цього годі й сподіватися, що у Європі укладуть тривалий мир.

Наталія Лебідь: Остання сльоза Степана Хмари

Дружина заздалегідь попередила медперсонал, що ставити Хмарі гастроназальний зонд не можна. Це викликає ретравматизацію – спогади про те, як у радянській тюрмі голодуючого Хмару годували насильно. Але зонд стояв. І Хмара – той самий Хмара, який був одним із облич Незалежності, і про якого замалим не складали легенди – був цілковито безпорадним, розіп’ятим на тому триклятому лікарняному ліжку. Він вже не міг говорити. Він плакав. Можливо, вперше у житті.