Пам'яті Максима Кривцова "Далі"

З Максимом Кривцовим я познайомився у 2016-му році. Він читав мої дописи про створення нової бригади Нацгвардії 3018, яка буде готуватись як бригада легкої піхоти за зразком НАТО, і прийшов в одному з перших наборів. Далі помітно виділявся. Він воював добровольцем з 2014-го року у "Правому секторі", писав вірші та захоплювався фотографією, але твердо вирішив стати професійним солдатом.

 
Максим Кривцов "Далі"

З Максимом Кривцовим я познайомився у 2016-му році. Він читав мої дописи про створення нової бригади Нацгвардії 3018, яка буде готуватись як бригада легкої піхоти за зразком НАТО, і прийшов в одному з перших наборів.

Далі помітно виділявся. Він воював добровольцем з 2014-го року у "Правому секторі", писав вірші та захоплювався фотографією, але твердо вирішив стати професійним солдатом. Саме солдатом піхоти, кулеметником. І весь романтизм та лірика злітали на службі - він був чітким, дисциплінованим, невтомним, завжди своїм словом та прикладом мотивував бійців. При цьому у Максима був гострий військовий інтелект, він аналізував та критично ставився до багатьох процесів у армії, постійно думав над вдосконаленням.

Це був один з кращих солдатів, сильний, витривалий, потужний. Далі одного разу навіть серйозно травмував собі спину, оскільки щоденно тренувався у бронежилеті і не знімав пліт, але ніякі травми його не могли зупинити, він був одним із стрижнів колективу. Максим бачив багато безладу на фронті, і хотів стати учасником професійної бойової частини, щоб ефективно воювати.

Але керівництво України відмовилось під час АТО виводити бригаду 3018 у першу лінію попри зразкову підготовку, командирів-лідерів з бригади прибрали і багато бійців тоді звільнились по завершенні контракту, у тому числі Максим. Він хотів воювати за країну, а не служити на другій лінії.

Коли почалась війна, з 24 лютого 2022 Далі пішов добровольцем до складу Сил спеціальних операцій. Воював під Києвом. Потім був на багатьох ділянках фронту. Брав участь у балаклійському прориві, його група одна з перших увірвалась на околицю Балаклії 6 вересня 2022 року. Воював він також і на інших ділянках фронту. Регулярно дзвонив та писав мені, розповідав реальну обстановку.

Обурювався, що підрозділи спецназ постійно використовують як штурмові групи без необхідної вогневої підтримки, розвідки, планування, що призводило до невиправданих втрат.

Але як би критично Далі не мислив, він завжди чітко та до кінця виконував усі завдання, і робив усе можливе на своєму солдатському місці для знищення окупантів та наближення перемоги. Він був завжди надійним бойовим товаришем.

Він був достатньо відомим та з багатьма зв'язками, але не прагнув високих посад та більш безпечної служби, бо він вважав за необхідне бути там, де найважче, де його високий рівень підготовки буде максимально використаний.

А свій талант, свій дар поета Далі задіював на відпочинку. Для нього вірші були джерелом енергії. Він творив, тому що так відчував. Збірку віршів він написав буквально у проміжках між постійними бойовими завданнями.

Для мене було за честь, коли він дав мені почитати збірку віршів перед друком, і останнє його повідомлення мені було проханням надіслати адресу для відправки книги з автографом…

Максим Кривцов є одним з справжніх лицарів нашого часу, видатним Героєм війни за незалежність. Він був Воїном-Поетом, який надихав усіх, хто мав щастя та честь з ним спілкуватись, і кому він світив своєю чистою та вільною українською душею…

Зараз ми знімаємо відео пам'яті Максима, якщо хтось з друзів хотів би сказати про нього - напишіть, будь ласка.

Радомир Мокрик: Чи можливий справедливий мир?

Тепер багато говорять про "справедливий мир". Хоча очевидно, що кожен вкладає в це поняття якесь власне уявлення. Справедливого миру не буде. Бо неможливо відшкодувати українцям те, що вчинили росіяни. Коли ми говоримо останніми тижнями про "мир", ми зазвичай чомусь говоримо про територіальні поступки України. Ми говоримо про корисні копалини. Але ми не говоримо про українських військовополонених. Ми не говоримо про викрадених дітей. Ігнорування цих питань залишить жахливе відчуття кривди в українців.

Остап Українець: Стійкість віртуального

Одні ключові союзники підтримують ворога, інші друзі досі кволі на рішучі рішення. Напередодні третьої річниці вторгнення ми знову зіткнулися з тривогою, що спиратися залишається лише на власні сили. Найближчим джерелом сили для нас тут має стати наш власний досвід, пам'ять про всі попередні випадки, коли ми не встояли - нагадування про те, наскільки страшні наслідки може мати наша зневіра сьогодні.

Сергій Громенко: Гірше, ніж злочин. Чому Росія почала велику війну з Україною

Повномасштабне вторгнення в Україну — фатальна помилка Кремля. Якби Володимир Путін знав, що не візьме Київ за три дні, він, напевно, не ризикнув би напасти. Однак і самим лише волюнтаризмом диктатора ситуацію не пояснити. Насправді велика війна стала підсумком внутрішніх процесів, які тривали в російській владі упродовж останніх 20 років. І без усвідомлення цього годі й сподіватися, що у Європі укладуть тривалий мир.

Наталія Лебідь: Остання сльоза Степана Хмари

Дружина заздалегідь попередила медперсонал, що ставити Хмарі гастроназальний зонд не можна. Це викликає ретравматизацію – спогади про те, як у радянській тюрмі голодуючого Хмару годували насильно. Але зонд стояв. І Хмара – той самий Хмара, який був одним із облич Незалежності, і про якого замалим не складали легенди – був цілковито безпорадним, розіп’ятим на тому триклятому лікарняному ліжку. Він вже не міг говорити. Він плакав. Можливо, вперше у житті.