Війна для всіх

Воювати мають всі, незалежно від розміру гаманця. Закону мають притримуватись всі, незалежно від розміру гаманця. Страждати і розділяти біль, перемагати і програвати у війні мають всі, разом і поруч.

 

Я категорично проти ідеї про бронювання для громадян, які заробляють відносно великі гроші. Цю ідею, якщо вірити Forbes, зараз активно проговорюють у "високих кабінетах".

Чому я проти?

Перший аргумент – історичний. Це не нова ідея. Декілька країн в історії пробували її імплементувати і закінчувалось це як правило однаково: звичайні громадяни розуміли, що тепер війна тільки для бідних і відчужувались від неї, переставали сприймати війну як свою. Як наслідок – проблеми з мобілізацією, зростання протестних настроїв, бунти.

Кому цікаві приклади, гугліть Draft Week – так назвали бунти у Нью-Йорку під час Громадянської війни в США. Однією з причин бунтів було незадоволення "комутаційними платежами" – можливістю заможних людей за $300 (великі гроші на той час) не йти у армію, а відправити замість себе іншу людину. Ну або просто подивіться "Банди Нью-Йорка", там якраз цими бунтами фільм закінчується.

 
Протести у В'єтнамі, 1960-ті роки
indybay.org

Другий аргумент – психологічний. Війна для всіх. Ми маємо бути єдиним соціумом, з єдиними викликами і спільною роботою над їх подоланням, як це було наприкінці лютого 2022 року, коли ми всі допомагали один одному, коли у чергах до військкомату стояли один за одним працівники заводів і цих заводів власники, айтішники і механіки, студенти і люди пенсійного віку.

Абсолютна рівність неможлива, це факт, але це ідеал, до якого варто наближатися, а не віддалятися. Війна прийшла не до багатих або бідних, війна прийшла до всіх українців, і розділяти нашу націю – це крок не до перемоги, а до поразки у війні.

Третій аргумент – логічний (або софістичний, називайте як хочете). Кожне рішення має вирішувати якусь задачу. Якщо задачею є наповнення бюджету і зростання економіки за рахунок того, що більш заможні не підуть на фронт, то це неефективне вирішення задачі. 

Набагато ефективніше провести судову реформу, спростити податкову систему, сприяти прозорості і легкості веденню бізнесу, залучати іноземні інвестиції і врешті зробити так, щоб специ у чомусь, наприклад у логістиці, мали змогу в армії займатися тим, що вони вміють найкраще.

Це дасть плюс – економічне зростання – без мінуса соціальної напруги. Хоча, звичайно, прийняти будь-який ідіотський закон набагато легше, ніж провести будь-яку системну реформу. А наслідки – вони ж не сьогодні, а завтра. А коли там те завтра наступить, вірно?

І останній – не аргумент, а заклик.

Відкиньте цю ідею. Викиньте її нахрін з голови. Я не для того воював, щоб втратити свою країну в бунтах і розбраті між своїми.

Воювати мають всі, незалежно від розміру гаманця. Закону мають притримуватись всі, незалежно від розміру гаманця. Страждати і розділяти біль, перемагати і програвати у війні мають всі, разом і поруч.

І якщо я не можу за гроші викупити своїх мертвих, то гроші нічого не варті. Варто лише життя і те, за що його віддають.

Крапка.

Ірина Цибух: Посмертний лист Ірини Цибух

Журналістка, медик добровольчого батальйону "Госпітальєри" Ірина Цибух із позивним "Чека" загинула на фронті 29 травня, їй було 25 років. Посмертний лист опублікував брат Ірини Юрій.

Петро Долганов: "Зміщення акцентів", чи пошук істини? Якою має бути українська відповідь на інструменталізацію пам’яті про Голокост під час війни

Успішний і вільний розвиток студій Голокосту – вже сам по собі засвідчуватиме абсурдність аргументів кремлівської пропаганди. Детальніше вивчення тих напівтонів, до інструменталізації яких часто вдаються російські пропагандисти, – чи не найкраща "зброя" в контрпропагандистській діяльності.

Тетяна Терен: Утойя - острів збереження пам'яті

22 липня 2011 року норвезький правий екстреміст Андерс Брейвік убив 77 людей. Восьмеро загинуло під час вибуху бомби біля будівель парламенту в Осло, ще шістдесят дев'ять Брейвік убив того ж дня у молодіжному таборі на острові Утойя неподалік від Осло, перевдягнувшись у поліцейського. Це найбільші втрати в історії Норвегії після Другої світової війни. Нині острів позиціонує себе насамперед "як місце для збереження пам'яті і продовження життя".

Артем Чех: Безликий далекий траур

Велика сіра трагедія, глевка маса болю і страждань, список дрібним шрифтом нікому не відомих, нікому не потрібних, приречених на забуття. І добре, що забудуть не всіх. Але й не всіх пам'ятатимуть. Так є. І це ок. Хоч і хотілося б знати і пам'ятати усіх.