Заява УАЮ з приводу вилучення й вивезення єврейських пам’яток із України до Москви

Оприлюднено інформацію про те, що Музей історії євреїв у Росії включив до своєї колекції артефакти, незаконно вилучені з двох історичних синагог України: прикрашені різьбленням дерев'яні двері з Великої синагоги в Чорткові (XVIII ст.) і кам'яну плиту з написом із синагоги у Підгайцях (XVII ст.). Дослідники юдаїки й пам'яткознавці, музейники, активісти, журналісти і представники єврейських громад заявили, що двері з Чорткова й кам'яна плита з Підгайців опинилася в музеї внаслідок кричущої злочинної крадіжки. Їхнє експонування там сприймається нами як вияв російського колоніалізму й акт апропріації культурної спадщини українського єврейства.

 
Дірка на місці вкраденої таблиці та крадений артефакт у московському музеї

Оприлюднено інформацію про те, що Музей історії євреїв у Росії (Москва) включив до своєї колекції артефакти, незаконно вилучені з двох історичних синагог України: прикрашені різьбленням дерев'яні двері з Великої синагоги в Чорткові (XVIII ст.) і кам'яну плиту з написом із синагоги у Підгайцях (XVII ст.)

Згадані споруди захищено законом: синагога в Підгайцях є пам'яткою національного значення (реєстраційний номер 1559), а синагога в Чорткові — пам'яткою місцевого значення (реєстраційний номер 1742М).

Обидва вилучені й незаконно вивезені за кордон предмети було представлено на влаштованій музеєм виставці "Виклик забуттю. Пам'яті зруйнованих синагог Східної Європи" (грудень 2016 – січень 2017). Двері також експонувалися на виставці "Виклик забуттю. Реставрація" (вересень 2020), яка мала на меті представити роботу музею з "порятунку і збереження унікальних зразків єврейської культурної й мистецької спадщини".

Куратори музею Борис Хаймович і Гіллель Казовський заявили у дописі-зверненні на персональній Facebook сторінці Бориса Хаймовича, що музей придбав і вивіз ці артефакти з України, щоб зберегти предмети з занедбаних будівель синагог:

"Багаторічні експедиції до різних регіонів колишніх радянських республік переконали нас у тому, що єврейські пам'ятки досі, як і в роки радянської влади, знищуються, місцева влада у кращому випадку ставиться до них із цілковитою байдужістю. Тому своє завдання ми бачили в порятунку пам'яток матеріальної культури східноєвропейського єврейства, які дивом уціліли або перебувають на межі зникнення". [переклад з російської]

Камінь із написом був "урятований", а насправді викрадений групою осіб, які демонтували його з входу до синагоги, пошкодивши при цьому вишукане різьблення і структурну єдність пам'ятки. Під час вилучення дверей із синагоги в Чорткові її будівлю також було пошкоджено.

Дослідники юдаїки й пам'яткознавці, музейники, активісти, журналісти і представники єврейських громад заявили, що двері з Чорткова й кам'яна плита з Підгайців опинилася в музеї внаслідок кричущої злочинної крадіжки. Їхнє експонування там сприймається нами як вияв російського колоніалізму й акт апропріації культурної спадщини українського єврейства.

Крім того, цей випадок вчергове порушує питання, пов'язані з простеженням провенансу, колекціонуванням, захистом спадщини й відповідальністю за співучасть у нелегальному переміщенні старожитностей і торгівлі ними.

Ми гостро засуджуємо злочин, що полягав у вилученні артефактів й вандалістському пошкодженні будівель синагог. Багато наших колег, які є визнаними дослідниками єврейських студій, експертами в галузі єврейської культурної спадщини, музейними фахівцями, перервали свою роботу, щоб захищати свій дім зі зброєю в руках. Своїми ракетами й бомбами Російська Федерація руйнує українські міста, споруди, музеї й пам'ятні знаки жертвам Голокосту.

Російські солдати й "музейники" розграбовують музеї, розташовані на тимчасово окупованих територіях, вивозячи звідти пам'ятки української, єврейської, польської, російської, кримськотатарської, грецької й багатьох інших культур.

Незалежно від того, наскільки благородну мету мали на думці співробітники Музею історії євреїв Росії, виставляючи там нелегально здобуті артефакти з українських синагог, ми з гіркотою мусимо визнати — у поєднанні з діями країни-агресора цей акт є виразом неповаги до українського суверенітету, законів України й української наукової й культурної спільноти.

Ці предмети врятовано не для єврейської культури України і не для наших нащадків. Вони вже ніколи не побачать викрадені артефакти на їхньому історичному місці як доказ тривалої присутності євреїв на цих землях.

Їх "врятовано" для приватного музею, розташованого у країні-агресорі. Крім того, ці пам'ятки є одним із нечисленних залишків жорстоко знищених у роки Голокосту єврейських громад Чорткова й Підгайців. Українці, включно з українськими євреями, тобто тими нащадками творців цих пам'яток, які сьогодні живуть в Україні, навряд чи взагалі зможуть знову побачити ці артефакти.

Ми переконані, що жахливий акт вандалізму, вчинений Музеєм історії євреїв Росії і його кураторами та фахівцями, суперечить загальновизнаним цілям і етичним стандартам музейної діяльності. Віримо, що ці дії буде засуджено міжнародною громадськістю.

Петро Долганов: "Зміщення акцентів", чи пошук істини? Якою має бути українська відповідь на інструменталізацію пам’яті про Голокост під час війни

Успішний і вільний розвиток студій Голокосту – вже сам по собі засвідчуватиме абсурдність аргументів кремлівської пропаганди. Детальніше вивчення тих напівтонів, до інструменталізації яких часто вдаються російські пропагандисти, – чи не найкраща "зброя" в контрпропагандистській діяльності.

Тетяна Терен: Утойя - острів збереження пам'яті

22 липня 2011 року норвезький правий екстреміст Андерс Брейвік убив 77 людей. Восьмеро загинуло під час вибуху бомби біля будівель парламенту в Осло, ще шістдесят дев'ять Брейвік убив того ж дня у молодіжному таборі на острові Утойя неподалік від Осло, перевдягнувшись у поліцейського. Це найбільші втрати в історії Норвегії після Другої світової війни. Нині острів позиціонує себе насамперед "як місце для збереження пам'яті і продовження життя".

Артем Чех: Безликий далекий траур

Велика сіра трагедія, глевка маса болю і страждань, список дрібним шрифтом нікому не відомих, нікому не потрібних, приречених на забуття. І добре, що забудуть не всіх. Але й не всіх пам'ятатимуть. Так є. І це ок. Хоч і хотілося б знати і пам'ятати усіх.

Юрій Гудименко: Україні потрібен власний Арлінгтон

Назви ваших сіл можуть увійти в історію гордо, як увійшов Арлінгтон, або з ганьбою, якщо частина мешканців буде силою перешкоджати будівництву військового кладовища. Це навіть дико звучить.