Єврей з Дніпра, якого вбили за Україну

Під час української революції 1917-1919 року в Дніпрі виходила українська газета "Наша справа". Це був офіціоз губернського комітету УСДРП, тобто Української соціал-демократичної робітничої партії. Мережі, яка виросла із РУП, створеної у 1900 році і яка першим своїм програмним документом опублікувала брошуру Миколи Міхновського "Самостійна Україна". Одним із лідерів цієї партії був Симон Петлюра.

Газета "Наша справа" кілька раз змінювала назву. Спершу це було "Наше слово", згодом "Голос робітника". А від березня 1918 року – устійнилась вже основна назва. Цінність видання в тому, що тут повідомлялось і про українське життя в Бахмуті та Луганську, які входили до Катеринославської губернії. І де діяли осередки губернської організації УСДРП, яка видавала цю газету.

Друк газети здійснювався у "друкарні І. Вісмана та І. Мордхілевича", що розміщувалась по вулиці Феодосійська, 9. За цією ж адресою містилась і редакція газети. Саме тут, до речі, у 1918 році надруковано й брошуру Дмитра Яворницького "Як жило славне Запорозьке Низове військо". Та багато інших видань, які сприяли українізації Січеславини. Газета виходила навіть не зважаючи на бої в місті із більшовиками-махновцями. Хоч і розміщувалась в епіцентрі боїв – у верхній частині міста.

Панас Феденко, який згодом в зимовому поході Армії УНР носив у своєму заплічнику печатку УСДРП, згадував: "Власник друкарні Вісман був українським патріотом і ненавидів комуністів. Він пильно вчився української мови і часто повторяв деякі "інтелігентські слова", як "обов'язково", "безумовно" і т. д."

Вісман, за твердженням Феденка, "був невеликий, скромний чоловік, літ під 50, з блідим лицем. Раніше він був у спілці з другим друкарем, Мордхілевичем, але з ним розійшовся, бо не хотів приймати замовлень на нелегальну большевицьку літературу". Коли Директорія підняла повстання проти гетьмана Скоропадського в листопаді 1918 року, "Вісман повідомив українську владу про друкування большевицької літератури в друкарні Мордхілевича" (на той час друкарня колишнього партнера розміщувалась вже за іншою адерсою).

Українська влада "запечатала" друкарню Мордхілевича, але залишила власника на свободі. Вісман тішився такій розв'язці, а особливо тому, що "Наша Справа" друкувалася у нього у все більшій кількості примірників. Тобто газета набувала все більшої популярності в громаді. Вісман надав для праці редакції і власне приміщення. Дуже шанував місцевого очільника УСДРП Ісаака Мазепу – майбутнього керівника уряду УНР. І завжди казав: "Безумовно, з Ісааком Прохоровичем легко работать".

За спогадами галичанина Мирослава Стефановича при гетьмані Скоропадському "Наша справа" була єдиним українським виданням в Катеринославі, що виходило тричі на тиждень (це при тому що в місті друкувалось 4 російськомовні щоденні газети: Придніпровский Край, Слово, Рабочее Діло і Екатеринскій Вістникь). За Директорії "Наша справа" стала щодеником.

Українська конкуренція "Нашій справі" з'явилась лише в грудні 1918 року, та й то тільки на два місяці. У той час українські есери та Катеринославський штаб республіканських військ, користуючись базою "Придніпровського краю", почали друкувати на ротаційній машині свою газету "Республиканець". На 6-8 сторінок щоденно. Видавав її Станіслав Бачинський - рідний брат одного із творців Пласт - український скаутинг Леоніда Бачинського, уродженця Січеславщини.

І. Б. Вісман (Ісаак Борисович?) надрукував багато української літератури, яка сьогодні є вже раритетною. Звичайний гуглівський пошук видає десятки найменувань, де зазначено назву його друкарні. Зокрема публікував український переклад оповідань Ернест Сетона Томпсона – одного з ключових творців світового скавського руху. Ці книжечки допомагали українізації дітей.

За твердженням вище згаданого Леоніда Бачинського в Катеринославі діяв Пласт. Збереглась анкета скаута Новомосковського гімназійного куреня з 1916 року отця Артемія Селепини. Який у 1918-1919 роках став провідником пластового гуртка "Вовк" у Новомосковську, у 1920-х - одним із творців Пласту на Волині, а опісля і в еміграції. Видання Вісмана робили з таких от дітей - свідомих українців.

У друкарні Вісмана в 1919 році, коли місто вже було у більшовицьких руках, друкувався Андрій Кащенко: історичне оповідання "Борці за правду", повість "Зруйноване гніздо" про Запорізьку Січ.

Через рік, у 1920-му, коли вище згаданий Панас Феденко нелегально перебував в місті під більшовицькою окупацією в часі Зимового походу Армії УНР, то "довідався, що Вісмана комуністична Чека розстріляла за те, що друкував газету "ворогів народу"".

Як ми ще мало знаємо про тих, які віддали своєї життя за те, щоб Січеславщина була українською. Гадаю, що Вісман заслужив значно більше поваги та уваги ніж ті, кому ще досі стоять різні меморіальні таблиці в Дніпрі. А для нормального дослідження подій української революції давно пора оцифрувати та викласти в публічний доступ усі збережені числа "Нашої справи", яку він друкував.