Фіолетове проміння Петлюри. Фейки столітньої витримки

"Оповіщення. Оповiщаю до вiдома населення Черниговщини, що з 28-го сiчня ц. р. проти большовикiв, якi йдуть вiйною на Украiну, та грабують i нищать народне добро, будуть пускатись фiолетове промiння (лучi), яке ослiпляє людину.

Це промiння однаково ослiпляє i тодi, коли людина до нього стоiть спиною. А для того, щоби запобiгти ослiплення, пропоную населенню ховатись в льохи, землянки i взагалi в такi помешкання, куди це промiння не може проникнути.

Повiдомляю Вас громадяне, аби уникнути неповинних жертв серед населення. Головне командування"

 

Подібні оголошення поширювали наприкінці січня 1919 року на Чернігівщині та в Києві, коли більшовицькі війська підходили під столицю УНР.

Ще за правління гетьмана чутки про існування чудодійних фіолетових променів смерті, що нібито використовувалися союзниками на Західному фронті, дісталися України. Зокрема, німецькі солдати в Україні поширювали свідчення, що американці на Західному фронті використовують хімічні промені, які масово осліплюють ворога.

Любителі конспіративних теорій стверджували навіть, що німці спеціально вивозять осліплених солдатів поза межі Німеччини, щоб не викликати паніку в країні – начебто до одного Києва привезли аж 3600 сліпців!

Після завершення Першої світової війни володіння смертоносною зброєю почали приписувати французькому десанту, що висадився в Одесі наприкінці 1918 року.

На початку наступного року українська преса повідомляла, що "до Київа прибули i висилаються на фронт найновiшої конструкцiї французькi панцирнi автомобiлi з спецiяльними на них пристроями для фiолетового промiння".

Хоча "промені смерті" були вигадкою, в неї вірили не лише звичайні обивателі, а й українські політики. Зокрема, головний переговорник з французами генерал Греків згадував, що цей вундерваффен надзвичайно цікавив Винниченка:

"засіб … особливо цікавив голову ідейної антимілітарної демократії, і він кілька разів наполегливо підтверджував мені потребу за будь-яку ціну дістати "хоч парочку" таких засліплювачів для курського й харківського фронтів".

 

Та й наче Петлюра був не проти, щоби французи дійсно "прислали "ослепители"" (щоправда, дані про це походять з прорадянської емігрантської газети "Українські вісти").

Борис Антоненко-Давидович: "Любов до України підкаже вам ваші обов'язки"

40 років тому, 8 травня 1984 року, в Києві помер Борис Антоненко-Давидович (справжнє прізвище Давидов) — вояк Армії УНР, письменник, перекладач, член літературної організації Ланка-МАРС. У 19-річному віці Борис Давидов служив козаком в лавах Запорізького корпусу. В квітні 1918-го він брав участь у поході на Крим, та залишив дещо кумедний спогад, як його, зеленого, полковник Петро Болбочан призначив комендантом станції Мелітополь.

Наталя Дзюбенко-Мейс: Тільки пам'ять може зупинити безумство воєн і ненависті. Пам'яті Джеймса Мейса

3 травня виповнюється двадцять років з часу відходу у вічність американського дослідника історії України, виконавчого директора американської конгресової комісії по вивченню Великого Голоду 1932-33 років в Україні, професора Джеймса Мейса. Тема Голодомору ламала і мучила його. Ця тема випалила йому душу й призвела до трагічного кінця.

Дарця Веретюк : Національне Військове Меморіальне Кладовище. Як уніфікувати пам'ятні знаки?

Військові меморіальні комплекси - це не про нагромадження окремих пам'ятників і безпросвітну скорботу. Увесь комплекс є великим пам'ятником на знак шани і поваги до свідомого зрілого рішення чоловіків і жінок стати на захист країни і її територіальної цілісності. Це про їх подвиг, безвідносно віку, кольору шкіри, зросту, довжини волосся, релігійних вподобань, статків, професій та інших розрізнюючих ознак. Бо була одна на всіх ознака, котра всіх об'єднала — ідея свободи та незалежності.

Дмитро Крапивенко: Алла Пушкарчук - Рута, яку не вберегли

Загинула Алла Пушкарчук (Рута). Тендітна дівчина, що пішла на війну ще у 2014-му, залишила світ мистецтва, навчання в університеті Карпенка-Карого і омріяну кар'єру театрознавиці.