Фіолетове проміння Петлюри. Фейки столітньої витримки

"Оповіщення. Оповiщаю до вiдома населення Черниговщини, що з 28-го сiчня ц. р. проти большовикiв, якi йдуть вiйною на Украiну, та грабують i нищать народне добро, будуть пускатись фiолетове промiння (лучi), яке ослiпляє людину.

Це промiння однаково ослiпляє i тодi, коли людина до нього стоiть спиною. А для того, щоби запобiгти ослiплення, пропоную населенню ховатись в льохи, землянки i взагалi в такi помешкання, куди це промiння не може проникнути.

Повiдомляю Вас громадяне, аби уникнути неповинних жертв серед населення. Головне командування"

 

Подібні оголошення поширювали наприкінці січня 1919 року на Чернігівщині та в Києві, коли більшовицькі війська підходили під столицю УНР.

Ще за правління гетьмана чутки про існування чудодійних фіолетових променів смерті, що нібито використовувалися союзниками на Західному фронті, дісталися України. Зокрема, німецькі солдати в Україні поширювали свідчення, що американці на Західному фронті використовують хімічні промені, які масово осліплюють ворога.

Любителі конспіративних теорій стверджували навіть, що німці спеціально вивозять осліплених солдатів поза межі Німеччини, щоб не викликати паніку в країні – начебто до одного Києва привезли аж 3600 сліпців!

Після завершення Першої світової війни володіння смертоносною зброєю почали приписувати французькому десанту, що висадився в Одесі наприкінці 1918 року.

На початку наступного року українська преса повідомляла, що "до Київа прибули i висилаються на фронт найновiшої конструкцiї французькi панцирнi автомобiлi з спецiяльними на них пристроями для фiолетового промiння".

Хоча "промені смерті" були вигадкою, в неї вірили не лише звичайні обивателі, а й українські політики. Зокрема, головний переговорник з французами генерал Греків згадував, що цей вундерваффен надзвичайно цікавив Винниченка:

"засіб … особливо цікавив голову ідейної антимілітарної демократії, і він кілька разів наполегливо підтверджував мені потребу за будь-яку ціну дістати "хоч парочку" таких засліплювачів для курського й харківського фронтів".

 

Та й наче Петлюра був не проти, щоби французи дійсно "прислали "ослепители"" (щоправда, дані про це походять з прорадянської емігрантської газети "Українські вісти").

Віталій Мельничук: Перші демократичні парламентські вибори

Одинадцять років Україна чинить опір російському агресору. Цей опір - продовження віковічної національно-визвольної боротьби Українського народу з московським імперіалізмом. Одним із етапів цієї боротьби були історичні події кінця 1980-х – початку 1990-х років, коли Український народ зумів зорганізуватися та перемогти сильніший за себе Московський тоталітарний режим Союзу РСР.

Андрій Савчук: Церква, у якій черпав натхнення Параджанов

Коли Параджанов готував декорації для свого легендарного фільму "Тіні забутих предків", то, мабуть, навіть не підозрював, що рятує частину сакрального спадку від знищення. Йдеться про ікони зі старої дерев'яної церкви на Гуцульщині. Їх режисер забрав на зйомки, але так і не повернув. Як показав час – на краще. Бо храм через півтора десятиліття згорів дотла.

Володимир В'ятрович: Rigonda

Офіційне радіо (неофіційно зване "брехачем") безперестанно розповідало про неіснуючі успіхи, час-до-час розбавляючи монотонну мову дикторів офіційною совєтською попсою чи іноді класикою. І тільки Rigonda здатна була привносити в цю інформаційну сірість трохи нелегального кольору Заходу. Це дивне слово (яке я тоді не міг, ані вимовити, ані прочитати) прикрашало собою великий радіоприймач на чотирьох ніжках.

Юрій Юзич: Степан Фіґура - сотник "Карпатської Січі", замордований мадярами

Сьогодні мало хто знає, що «Карпатська Січ» в березні 1939 року чинила спротив не лише угорським, але й польським окупантам. І лідером цього спротиву був чоловік із фото - Степан Фіґура.