100 років приреченої держави

"Історична правда" пропонує повернутися до дискусії:  які висновки належить зробити українському суспільству через 100 років після подій Української революції. Запрошуємо до розмови як професійних істориків, так і лідерів суспільної думки.

Текст Віталія Гайдукевича був написаний у січні 2017 року і публікується з люб’язного дозволу автора.

От вони і почались – 4 роки звитяжних і сумних ювілеїв. Сьогодні одразу кілька людей задали питання - так, а що це за помилки столітньої давнини, що їх життєво важливо не повторити зараз?

Напевно, більш ґрунтовно можуть дати відповідь науковці. Висловлю свої міркування: можливо не щодо самих помилок (бо там їх хмара), а скоріше – порад, з огляду на тодішні помилки:

1. НІЯКИХ ІЛЮЗІЙ! Центральна Рада не наважувалася на різкі рухи і мала ілюзію, що Україні досить автономії в складі великої Росії. Центральній Радіі знадобилося аж 4 універсали, щоб до панів політиків дійшло: Росія – ворог. Дійшло надто пізно. Та ж ілюзія була у Скоропадського.

Отже – Росія ворог. Володимиро-Суздальске князівство, Московське князівство, Російська імперія, РСФСР, СРСР, Російська Федерація – як би не називалася – завжди була, є і буде нам ворогом. Чому? Бо на дух не переварює українську окремішність.

2. НЕ СПОДІВАЙСЯ НА КОГОСЬ. Наївні версії, що можна єднатися із білими проти червоних, із німцями проти росіян, із поляками проти росіян, чекати розуміння Антанти – зло. У них свої інтереси і їх інтереси не обов’язково і не завжди дорівнюють нашим.

Безручко врятував Польщу від червоного наступу, Польща зрадила угоду з Україною і уклала Ризький мир. Чому? Бо в якийсь момент Польщі її інтерес переважив силу угоди з Україною. Життя потім Польщу покарало, але нам від того не краще…

3. ПОКИНЬ ВЗАЄМОПОБОРЮВАННЯ! Особисті амбіції, бажання потримати булаву, довести, що ти рулитимеш краще – зло. Тільки єдність довкола спільної справи, спільних ідей є квитком в завтра.

Перші Визвольні Змагання зазнали краху через ТОТАЛЬНУ взаємну недовіру українців один до одного! Краще повільніше, але разом і фундаментально, аніж бігом, поверхнево, усі в різні боки і до першого вітру.

Проголошення Третього Універсалу на Софійській площі в Києві. У центра — Симон Петлюра, Михайло Грушевський, Володимир Винниченко. 7(20) листопада 1917 р.

4. ГНОБИ ПОПУЛІЗМ І ДЕМАГОГІЮ! Бажання Центральної Ради не мати армію, бо це зайве… бажання Петлюри завалити Скоропадського, бажання УГА вбачати страшнішим ворогом соціалістів, аніж білогвардійців, бажання Директорії ставити ліво-революційність вище за українськість – смертельно.

Рідний наївний популізм робив нас беззахисними. Більшовики валили українське військо зсередини демагогією…

5. СОЦІАЛІЗМ – ЗЛО. Ліваки і тільки ліваки, котрі знаходилися при владі на хвилі загальних революційних коливань, винні, що проект Україна зазнав фіаско під зовнішнім впливом.

Лівий соціальний популізм, обіцянки "халяви", роздача будь-чого запросто так – підрив країни. Той, хто це робить – ворожа курва.

Українці слабі на бажання щось урвати "нахаляву". Це – один із найбільших наших гріхів, котрий треба випалювати розпеченим залізом.

Порятунок України – в діалозі і змаганні центристів і консерваторів.

6. ФАХОВІСТЬ ВАЖЛИВІША ЗА ПАРТІЙНІСТЬ. У часи, коли на посадах мали бути кваліфіковані менеджери або виконавці, ліваки тих часів призначали соратників по соціалістичному божевіллю.

А коли було інакше – Скоропадський спробував призначати тих, кого вважав фахівцями – призначення вважалися зрадою, бо не вкладалися в революційне кліше.

Через недостатню революційність була страчена ціла низка талановитих офіцерів, зокрема Болбочан. І те, що він корисний країні, нікого не збентежило.

7. АРМІЯ – ГАРАНТ ІСНУВАННЯ КРАЇНИ. Військо і тільки військо є запорукою потужної України.

Якби в 1917 році соціал-популісти почали будувати військо і доручили цей процес профі (а вони були) – у 1920 році ситуація розвивалася б краще для нас і 1921 рік не став катастрофою.

Армія України має бути максимально великою для захисту з усіх боків. Перші визвольні змагання довели: вороги можуть бути скрізь і, про всяк випадок, до цього треба бути готовими.

Армія має спиратися на потужний оборонний комплекс, щоб не довелось купляти набої у Румунії за цукор.

Армія має бути максимально ідеологічно лояльна до українства. Ніякого соціалізму, совка і інших марень.

Коли ворог не може здолати нас в бою, він діяв, діє і буде діяти пропагандою і агітацією з середини.

8. УКРАЇНСЬКА ПРОПАГАНДА МАЄ БУТИ. Скоропадський бачив наскільки потужною є сила слова, коли політики розігнаної Центральної Ради заходилися дискредитувати Українську Державу і його особисто. Скоропадський розумів, що потрібна контрпропаганда і ідеологічна робота – не встиг.

Лише ідейно потужні підрозділи українського війська змогли зберегти вірність країні і були змушені закінчити життя в еміграції. Пішли, але не зрадили ідею – Україну.

9. ПРОСВІТНИЦТВО І ЗНАННЯ – КАПІТАЛЬНИЙ УДАР ПРОТИ ЗРОСІЙЩЕННЯ І ПОЛОНІЗАЦІЇ.

Українці в масі не розуміють, що таке Україна, історію, місце і роль в Європі. Не навчені. В масі українці політично малоосвічені.

Не маючи досвіду існування розгалуженої політичної системи, українці ведуться на тих, хто гучніше і яскравіше говорить , не занурюючись в суть сказаного. Цим користуються пройдисвіти.

10. ЗНЕВІРА У СОБІ. Українці швидко опускають руки і впадають у всепропальницькі настрої.

"Нас зливають" - це не сучасне "ноу-хау". 100 років тому було те саме.

Разом із тим, ті, хто вірили в себе і не ламалися, попри все ставали легендами – Перший зимовий похід, Холодний Яр … Ти програв бій тоді, коли ти не віриш у перемогу.

Є сили – біжи до мети. Стомився – йди до мети. Не можеш йти – повзи до мети. Не можеш повзти – лягай і лежи в бік мети….  Відпочиниш – знову побіжиш.

Як опустиш руки і складеш зброю – знай: попереду в тебе Голодомор, Розстріляне Відродження, ГУЛАГ, депортація, русифікація…

11. ЕМОЦІЇ - ЗЛО. Лише холодною головою можна зрозуміти, в якому ти стані і що далі робити.

Українці – емоційні і саме це використовують популісти і ворог, щоби вивести нас із рівноваги. Коли ми втрачаємо рівновагу, ми втрачаємо пильність, починаємо вірити тим, кому не варто.

12. НЕ ЧЕКАЙ РЕЗУЛЬТАТ ЗАВТРА. Емоційна нетерплячка - невміння грати в довгу. Ми хочемо результати очевидні і вже зараз.

Якщо ми не бачимо результатів негайно – ми впадаємо у відчай, припиняємо вірити в себе і покидаємо боротьбу за свою країну.

Саме тому українці Перші Визвольні змагання піддавалися на більшовицьку агітацію – бачили безлад своєї влади і починали думати, що може чужа влада буде краще. Перевірили? – Не буде.

Чим більш складніша задача – тим довше досягати результату.

Ті, хто чітко бачив мету, – не складали зброю все життя. І саме ті, хто на чужині все життя вірив в Україну, змогли дочекатися відродження незалежності.

13. ГРАТИ В ДОВГУ. Капітальні речі будуються довго, але і стоятимуть віки.

Капітальні процеси – це системні процеси. Системні процеси потребують програмного мислення і багатоступеневого планування. Вирішувати тільки сьогодні/на завтра – зло.

Треба чітко розуміти дії свої і ворога на кілька, а краще на десятки кроків уперед.

Невміння стратегічно мислити під час Перших Визвольних змагань спричинило помилку у пріоритетах і Центральної Ради, і Української Держави, і Директорії. Це особливо важливо, коли мова йде про реформи. Це кричуще важливо, коли мова йде про формування візії, якою має бути країна і як цього досягти.

100 років тому це не подужали. 100 років ми це розгрібаємо.

14. УКРАЇНА ПОНАД УСЕ. Це проста формула: "Не питай, що країна зробила для тебе? Запитай, що ти зробив для країни?" Робитимеш друге – отримаєш перше.

Ceterum censeo Carthaginem delendam esse / "А поза тим вважаю, що Карфаген має бути зруйнований"

Дивіться також:

Незалежність №1: Коли Грушевський її оголосив, чому Винниченко сумнівався, а Єфремов був проти

Невдалий Жовтень: спроба більшовицького повстання в Києві у 1917-му

Як Січові стрільці поставили національне над класовим

А в січні 1918-го розпочалося повстання на "Арсеналі"

Як усе закінчилося. Доля членів Центральної Ради в СРСР

Переведення стрілок. Як Центральна Рада вводила європейський час

Микола Скрипник про стосунки між "радянською" і "націоналістичною" УНР