Спецпроект

Полтавщина часів Мазепи: справа про сексуальне домагання

В 1700 році до Полтавського полкового суду звернулася певна Оришка, служниця міщанина Кузьми. Оришку супроводжувала її тітка і разом вони склали скаргу на господаря дівчини, начебто він вночі затягнув її сонну на свою постіль і «позбавив панянства». Позивачки пред'явили і «знаки ґвалту на кошулі».

Український міщанин XVIII-го сторіччя
ut.net.ua

Прикликали Кузьму і він став так вимірятися (виправдовуватися):

- Невинниї на мене річі Оришка наносить. А було так: прийшов я з поля додому пізно, не застав господині, тільки дівку (Оришку) та двох хлопців (синів чи наймитів). Повечеряв, звелів Оришці постіль для мене постелити, хлопці лягли під піччю, а сам я пішов в сіни потягнути (люльку).

Вернувся, вклався спати і тут чую - Оришка в моїй постелі. Я тільки мацнув її за живіт і прогнав: «Чого-сь тут лягла. Коли б так кому молодому підлізла під бік, то нездорова бись пішла». І вона пішла до себе на лавку. Скарай мене Боже, якщо я її якось скривдив».          

«Зацні старі невісти, добре на тім знаючися» теж заявили, що дівчина бреше, «не єсть то слушний знак ґвалту, бо і не на тім місці належало, і крови немає».           

Отож, раз не було свідка, Оришка під час насилля не кричала і звернулася в суд тільки через три дні «за побудкою тітки своєї», то, керуючись 12 арт. IV розділу Статуту , суд не знайшов у справі «жодного ґвалту» і наказав за наклеп покарати Оришку різками.

Але на цьому справа не закінчилася. Простодушний Кузьма чесно зізнався, що мацав дівку за живіт. Суд розцінив це як сексуальне домагання і здер з бідолашного штраф: «А помовлений Кузьма од ґвалту любо і волен зостався, однак не згола, але має за тоє, як сам признався, що тую дівку за живіт пощупав, виною звиклою скаран бути».           

Справа, звичайно, була не в надмірній політкоректності складу тодішнього суду, а в тій простій обставині, що штраф стягувався на користь суддів (так звана «вина врядова»).

Джерело: tin-tina.livejournal.com

Крути-1918: вчені проти міфів

Довкола знакових подій з часом нагромаджуються міфи й легенди, які можуть не мати жодного стосунку до історичної дійсності. Бій під Крутами не став винятком. Вже на еміграції популяризація крутянського подвигу нерідко супроводжувалася неточностями і недоладностями, на що звертали увагу навіть окремі учасники визвольної боротьби й діячі української діаспори. Попри незрівнянно більші інформаційні можливості сучасного суспільства, сьогодні мас-медіа часом ретранслюють не лише давно спростовані легенди про бій під Крутами, але й новітні міфи, творці яких інколи доволі безапеляційно просувають своє "бачення" історичних подій.

Крутянці на світлинах

19 березня 1918 року Київ був у зажурі... Ховали крутянців... «Прості деревяні блакитні домовини були поставлені по дві на площадки візників». На Бібіковському бульварі стрікотіла плівкою відеокамера, що фільмувала траурну процесію. Професор Грушевський сказав: «Dulce et decorum est pro patria mori. – Солодко і прекрасно вмерти за отчизну так, як умерли оці сини й брати наші, які полягли головами, боронячи рідний край від ворогів...». У будівлі Центральної Ради робили ремонт – з фронтону знімали двоголового орла, символ російського самодержавства.

"Найстаріший з нині живих...": Історія Балтійського кубку

Після закінчення Першої світової війни нове дихання отримали ігрові командні види спорту. Битви з полів, найстрашнішої на той момент війни, переміщуються на футбольні стадіони. Нове покоління запальних ентузіастів-організаторів продукує ідеї континентальних і регіональних турнірів як для клубів, так і для національних збірних. Не виключенням був і Балтійський регіон. Тут на просторах понівечених, не лише світовою війною, а й роками кривавих війн за незалежність, народжується ідея власного Балтійського кубку.

«Ми продовжуємо боротьбу і маємо всі шанси переломити хід історії та встояти», - історик та офіцер ЗСУ Ігор Макарчук

Історик-археолог та реконструктор, дослідник Українських визвольних змагань початку ХХ ст. Ігор Макарчук у 2022 році поставив на паузу аспірантуру та пішов до війська. Раніше Ігор разом із побратимами з «Пласту» одягав військові однострої часів УНР і відтворював знакові події та битви тієї доби. Нині він носить піксель як офіцер однієї з бригад ЗСУ. І відчуває чимало паралелей між тією та цією війною: «Як сто років тому, так і зараз — боротьба триває і ворог той самий».