Свята Маргарита Шотландська. Англійська Троянда з українським корінням

Вона народилася і жила у часи Середньовіччя. Завдяки їй русинська (українська) кров і сьогодні тече у венах представників аристократичних, монарших родів Великої Британії, поєднавши собою англосакську династію та рід київського князя Ярослава Мудрого.

Що ж насправді поєднує її, англійську принцесу та середньовічну королеву далекої гірської країни, канонізовану у 1250-му році та визнаною Папою Римським небесною покровителькою Шотландії із сучасними українськими теренами?

Для широкого загалу українських та європейських поціновувачів історії постать Святої Маргарити Шотландської маловідома на відміну від постаті її рідної тітки, легендарної Анни Ярославни – Рудої Аґнесси, королеви Франції чи Агати (Агафії) – дружини англійського короля Едварда-Вигнанця.

Через претензії на англійський престол норвежця Ґаральда ІІІ Сіґурдссона батьки майбутньої королеви і святої, були змушені шукати притулку у Шотландії, і там, близько 1069-го року юна англійська принцеса Марґарет була видана за шотландського короля Малкольмома III, посівши нарешті, належне їй місце королеви Шотландії.

Навіть, якщо побіжно, у кількох реченнях розповісти про цю жінку, біографія її майорить відомими іменами та яскравими історичними подіями.

Без сумніву, продовження роду і народження спадкоємців престолу у часи Середньовіччя було чи не єдиним важливим завданням королеви і прекрасна Маргарита у цій делікатній справі була варта усілякої честі.

Вона народила Малькольму восьмеро дітей, четверо з яких один за другим ставали королями Шотландії; один із синів Маргарити, Давид, був канонізований, як і мати, католицькою церквою, а дочка, принцеса Матильда, вийшовши заміж за англійського короля Генріха I, стала прабабусею легендарного англійського короля Річарда Лев'яче Серце.

Мабуть, аби стати шанованою жінкою і королевою, Маргариті у ті часи було б і цього достатньо. Та вона не обмежилася виключно материнством.

 
Англійський король, Едвард (Едґар)-Вигнанець, батько Маргарити Шотландської

У публікації католицького суспільно-релігійного інтернет-часопису CREDO Маргарита подається виключно як жінка, що вела вкрай обмежений та мало не чернечий спосіб життя. Опівнічні святі меси, омивання ніг біднякам, роздавання милостині жебракам, дуже скромне, не королівське життя…

Не маю сумніву, що побожність мала бути обов'язковою чеснотою коронованого жіноцтва тих часів. Власне, за свою побожність і милосердя Маргарита Шотландська і була канонізована Римом. Її мощі приваблювали паломників зі всієї Шотландії і Англії. Вона, як і її тітка, королева Анна у Франції, заснувала абатство Данферлін (шотл. Dùn Phàrlain), яке потім і стало місцем упокоєння її праху.

Але яка жінка ховалася за усіма цими релігійними ритуалами та обрядами, традиційною для Середньовіччя побожністю та смиренням?

Невже, отримавши у дарунок вибухову суміш із русинської, скандинавської та англосакскої крові вона була звичайною монархинею своєї епохи, що виконуючи шлюбний обов'язок, народжувала дітей, ходила на меси і роздавала милостиню?

Примітно, що символом Святої Маргарити Шотландської став не лише хрест але й розгорнута книга – просвітництво.

Саме із світською культурологічною та просвітницькою діяльністю королеви Маргарити пов'язано проникнення на північ Європи лицарської англо-французької культури, котра захопила терени усієї Європи і втримувала позиції аж до XVI століття.

Покровительствувала Маргарита і торгівлі. Для цього запрошувала до Шотландії торгівців, які могли розширити уявлення її підданих про світ і те, чим він живе.

Не можна оминути і той факт, що Маргарита вельми протеґувала ордену бенедиктинців, які основою свої діяльності вбачали дещо ширші за звичні, монаші завдання: місіонерську роботу, інтелектуальні заняття та релігійне мистецтво.

 

І це теж додає певних рис до образу цієї всебічно й гармонійно розвинутої жінки.

Аналогічну характеристику королеві Маргариті Шотландській дає і той, кому аж ніяк не можна не довіряти – її особистий духівник, отець Турґот. Він описує королеву Марґарет як милосердну, побожну та вельми освічену.

Але й це ще не все…

У історичних хроніках збереглися дуже скупі проте надзвичайно цінні для нас відомості про те, що у далекій Шотландії Маргарита добре знала про батьківщину своїх предків.

Можливо, вона відчувала у собі русинську кров діда Ярослава Мудрого, її серце бентежила міжусобиця, що відбувалася по смерті князя Ярослава.

Маргарита Шотландська бажала Київську Русь і надалі бачити по-справжньому європейською державою. У єдиний можливий тоді спосіб – через протекторат Папського престолу.

У записах духівника королеви, отця Турґота є кілька скупеньких рядків про фінансову допомогу, яку Маргарита Шотландська направляла своєму кревному родичеві, вочевидь, князю Ізяславу Ярославичу, котрий волів, аби Русь не підпадала під вплив Візантії а рухалася у заданому його батьком європейському напрямку і стала католицькою державою, чого не підтримували інші Ярославичі...

Князь Ізяслав загинув у міжусобній війні, мабуть, так не дочекавшись надісланого племінницею золота. Історія пішла так, як пішла…

Хто знає… Якби тоді Русь змінила свій вектор історичного розвитку і церковного протекторату, може б її доля змінилася так само стрімко, і українські терени не зазнали б тих страждань і жаху, які в історичному майбутньому перетворили їх на московську колонію – світську і церковну.

Може, вони б ніколи не зазнала ні наруги над своєю державністю, ні батуринської різні, ні червоного терору, ні пограбування і нищення храмів, ні сталінських репресій, ні Голодомору…

Від самої думки про таке перехоплює подих!

Але… історія не знає слова "АЛЕ".

Наостанок додам лише, що королева Маргарита завжди була у Шотландії надзвичайно відома та шанована. Її поважали наступні шотландські королі та королеви. Так, зберігся гербівник королеви Шотландії, Марії Стюарт (1562р.,) на одній із сторінок якого зображене подружжя монархів – короля Шотландії, Малькольма III та королеви Маргарити Шотландської.

 
Зображення Малькольма III і Маргарити Шотландської на сторінці гербовника шотландської королеви Марії Стюарт (1562 р.)

Зазначу, що сама королева Маргарита зображена там у вельми жіночній, розкішній, світській сукні, що аж ніяк не відповідає інтерпретації сучасних церковних тверджень про мало не монаший спосіб життя Святої Маргарити.

Померла Маргарита Шотландська 16 листопада 1093 року, в Единбурзі, у королівському замку. Поховали її в абатстві Данферлін, яке вона сама заснувала.

Син Маргарити, король Давид І, розбудував і прикрасив головний храм аббатства, увіковічнивши в такий спосіб пам'ять про свою матір.

У 1250-му році Папа Інокентій IV дозволив публічне вшанування мощів королеви Маргарити, що для того часу було рівнозначне канонізації.

На жаль, реліквії святої покровительки Шотландії майже всі загинули.

У часи Реформації, у 1560 році, протестанти зруйнували абатство Данферлін і знищили поховок католицької королеви, який знаходився поряд із могилою короля Малькольма III.

Багато прикрашений релікварій із головою Святої Маргарити було вивезено на континент і переховувано в Бельгії, однак французька революція 1793 року знищила і цю пам'ятку.

Лише невеличка часточка мощів королеви Маргарити збереглася в Ескуріалі, де її розмістив іспанський король Філіп ІІ.

1683 року Папа Климент Х проголосив Святу Маргариту покровителькою Шотландії, а 1692 року вшанування цієї святої було поширене на всю церкву.

У Шотландії королеву Маргариту шанують і сьогодні. Її ім'я присвоєне найдавнішій будівлі Единбурґу та каплиці королівського замку а університетський коледж в Единбурзі також названо на її честь.

 
Церква Святої Маргарити Шотландської, місце упокоєння її праху

16 листопада – дата смерті Маргарити вшановується шотландцями як День Святої Маргарити, Патронеси Шотландії.

А ми, українці, маємо зберігати пам'ять та легенду про цю неймовірну жінку, що стала ще одним містком між Руссю-Україною та західноєвропейським світом.

Щоденник Майдану. Про що ми тоді думали

"Ладно, давайте серьезно. Вот кто сегодня до полуночи готов выйти на Майдан? Лайки не считаются. Только комментарии под этим постом со словами "Я готов". Как только наберется больше тысячи, будем организовываться".

Що сказав Мотика? – відповідь професора Богдана Гудя на тему Волинської трагедії

26 жовтня в етері Українського радіо прозвучало інтерв'ю журналістки Світлани Мялик з відомим польським істориком, головним фахівцем із проблем Волині'43 професором Ґжеґожем Мотикою. Позаяк один із фрагментів цієї майже годинної розмови стосується моєї скромної особи, що гірше – містить низку інсинуацій і неправдивої інформації, прокоментую його для, насамперед, українських слухачів/читачів.

Боротьба між радянськими силами та підрозділами УПА на ПЗУЗ в 1944 році

4 листопада передчасно помер дослідник і популяризатор історії українського визвольного руху Владислав Сапа. У пам’ять про нього «Історична правда» публікує дослідження Владислава, яке одержало відзнаку історика Володимира В’ятровича на конкурсі студентських наукових робіт «Український визвольнй рух» 26 жовтня 2013 року, але досі не публікувалося.

Отець Василь Кушнір. Перший президент Комітету українців Канади

Абревіатура КУК в оперативних документах мдб/кдб срср завжди фігурувала поряд із фразами "антирадянська діяльність", "українські буржуазні націоналісти", "непримиренні вороги Радянського Союзу". Подібних епітетів удостоювалися й активні діячі, які створювали та розбудовували цю потужну громадсько-політичну організацію. Серед них – отець Василь Кушнір, перший президент Світового конгресу вільних українців.