Історія заборони: Секс на Закарпаття потрапив із Угорщини

Коли в радянський час жартували про те, що “в СРСР сексу нема”, то частково мали рацію. Оголене людське тіло, щось сексуальне вважалося поза законом. Табу. Натомість не для партійної еліти, яка мала змогу вільно подорожувати за кордон і привозити собі деякі атрибути західного “солодкого життя”, у тому числі, журнали та відеокасети з “полуничкою”.

"Історична правда" публікує цей матеріал із люб'язного дозволу видання "Varosh".


Чомусь у ті часи еротику називали солодкою ягідкою. Такий собі евфемізм, зрозумілий усім. Адже навіть саме слово секс (англійською sex – стать людини) було під негласною забороною.

Натомість на Закарпаття всі західні віяння надходили значно скоріше, ніж до інших регіонів України. Тут поруч були кордони з сусідніми країнами, які теж потерпали від "розвитого соціалізму", але були все-таки вільнішими. Це і можливість слухати музику через радіоприймачі, і отримувати подарунки від родичів та друзів у вигляді джинсів та жуйок "Педро", і не тільки.

І якщо власне угорці та словаки вважали, що вони живуть у "концтаборі соціалістичних ілюзій", то навіть маленький вітерець свободи, який їм дозволявся, у нас вважався мало не за буревій вільності.

 

Натомість замовчування такої чутливої для молоді теми як сексуальне виховання (або нехай буде статеве виховання) – надання елементарних знань про анатомію статевих органів, статевий акт та розмноження, контрацепцію та планування сім'ї – тягнуло за собою безліч інших проблем. У першу чергу, абортів. Утім, це інша тема. А наразі – конкретно про секс у 1980-х на Закарпатті.

"Я досі не дуже розумію, чому з оголеним тілом боролися як з чумою. Адже тепер загально відомо, що у 1920-х роках, коли створювали перші комуністичні комуни, жінка могла бути спільною для її членів. Тепер це звучить огидно і дико – тоді було абсолютно нормальним явищем.

А потім – різка заборона всього еротичного чи навіть пов'язаного зі статевим вихованням. Мені досі незрозуміло, як наші батьки могли взагалі якось продовжити свій рід. Діяли, мабуть, навмання, за інстинктами природи", – розмірковує 45-річний Андрій з Ужгорода.

 

Лише у другій половині 1980-х багато хто з тодішніх підлітків вперше побачив прекрасне оголене тіло жінки. Не на картинах Рембрандта. А на сучасних фотографіях у цілком легальних журналах.

І одним із перших був угорський Magyar Ifjúság ("Угорська молодь"), який можна було придбати в будь-якому кіоску "Союзпечать". І хоча далеко не всі вміли читати угорською, але навіть це не було головним.

Головне, що там практично у кожному номері друкували досить відверті для того часу фото. Можливо, всього одну на весь номер, але і цього було достатньо.

 

"Ми дивилися на цих оголених дівчат як на напівбогинь. Вони були настільки гарні, що просто перед очима все затьмарювалося. І хоча в угорських журналах ми бачили лише їхні груди – цього було цілком достатньо.

Ми знали, що вони існують! І часто порівнювали з нашими однокласницями. Звісно, ті, одягнуті в однакову шкільну форму та з однаковими зачісками, не справляли такого шокуючого враження. Сміливо можу сказати, що секс на Закарпатті прийшов з Угорщини!", – ділиться ужгородець Богдан.

Утім, відповідні органи (не статеві, звісно) не дрімали. За будь-яку вирізку, навіть з журналу, придбаного в радянському кіоску, можна було отримати цілком реальні проблеми.

"Добре пам'ятаю випадок: мій друг Паша приніс до школи радянську брошуру про статеві стосунки у шлюбі. Стягнув у батьків, які працювали у відповідних структурах. А це був страшенний дефіцит. І там були деякі чи ілюстрації, чи просто малюнки. Аби пояснити дорослим як і що робити. Як розмножуватися хоча би партійним діячам.

Був величезний скандал. Брошура потрапила до директора вже після першого уроку. Пашиних батьків викликали "на килим", він кілька днів взагалі не з'являвся у школі. Всі думали, що його виключать. Жахливо це все згадувати.

Це був, мабуть, десь 1987 рік. Так звана "перебудова". А це те саме, чого нас мали навчати на уроках. А тепер навіть у дитячому садочку розповідають. Страшний і дурний був час, не хочу навіть згадувати. З хорошого лише те, що були справжні друзі. Ну, і ще деякі нюанси, але загальна атмосфера – ні, справжній концтабір. Хоча, ми, молоді, про це не дуже і розмірковували, насолоджувалися життям як уміли і як могли собі дозволити", – згадує Андрій.

В угорських журналах можна було побачити не лише "полуничку", але й репортажі і постери з концертів рок-гуртів, також ще заборонених в СРСР. Зокрема великий резонанс мав виступ британського супер-гурту Queen у Будапешті, у 1986 році.

 

Угорський "Модьор Іфьюшаг" вийшов у жовтні 1982 року з цікавою обкладинкою: на першій шпальті був портрет Леніна та Маркса на згадку про Велику Жовтневу соціалістичну революцію, а на останній – дві молоді голі сідниці.

У тому ж номері опубліковані статті під назвою "Петефі та комунізм", та стаття, де обговорюються проблеми поширення угорського нудизму. Політика та секс – поруч. І це 1982 рік!

 

Так звана "перебудова" часів Горбачова, починаючи з 1985 року, абсолютно не могла нічого перебудувати в країні, де всі звикли жити за своїми законами. У газетних замітках можна було прочитати, як жорстоко каралися "розповсюджувачі порнографії". А порнографією вважалося навіть те, що сьогодні називають легкою еротикою.

"Мій друг, із угорської родини, одного разу показав вирізки з журналів, що колекціонував. Його батьки виписували ці видання, вони приходили поштою. Це було як відкриття всесвіту! Томаш наклеював їх у "альбом для малювання" – він був товстелезним.

Нам було років 14 і все в нас тоді вже бурлило. Це були вирізки з "Модьор іфьюшаг", ще чорно-білі, і часом не дуже якісні. Але нам було все одно. Ще був угорський журнал IPM та окремо підбірка угорських коміксів – де оголені красуні стріляли з пістолетів та гатили з кулеметів, літали на ракетах та мали еротичні стосунки з представниками інших світів.

І це все також було таємним, забороненим. Принести щось подібне до школи чи додому – ні, я собі навіть не уявляв про майбутні наслідки", – розповідає Богдан.

Насправді, "сексуальна революція" в сусідній Угорщині також проходила досить повільними темпами. Але все таки проходила!

Скажімо, 1950-1960-ті проходили під впливом ідей Анни Ратко, тодішньої міністерки охорони здоров'я та соціальної політики. На сьогодні про неї більше згадують, що вона була першою жінкою-міністром в уряді соціалістичної Угорщини (1948-1953). А далі, до 1956 року, членом парламенту (Державних зборів).

Однак саме Ротко вирішила посприяти післявоєнному бебі-буму, зокрема для того, аби молодь перевищила кількість пенсіонерів. Саме тому вона запровадила закон, що заборонив аборти та будь-яке нормальне планування сім'ї. Був запроваджений "бездітний податок" – і сімейним парам потрібно було сплачувати значні вищі податки, якщо вони не мали дітей.

"Звісно, після цих заходів населення країни значно зросло. Тим не менше, за спиною влади, таємно все ще багато жінок вирішували припиняти небажану вагітність із багатьох особистих причин. А це у багатьох випадках призводило до смерті жінки внаслідок несприятливих обставин, за яких їм потрібно було зробити операцію.

Революція 1956 року завершила "епоху Ратко" і знову узаконила аборти, але все ж жінкам потрібно було пройти дуже принизливий процес, щоб отримати дозвіл на переривання вагітності. Їм потрібно було повстати перед комісією із проханням про проведення цієї процедури. Здавалося, що проблему небажаної вагітності вирішили скасуванням заборони на аборти, але насправді сталося зовсім навпаки…

Через відсутність сексуальної освіти "метод переривання" статевого акту залишався єдиним безпечним способом контрацепції. І нерідко жінка протягом життя мала здійснити 10-15 абортів, що призвело до того, що наприкінці 50-х та на початку 60-х років в Угорщині проводилося більше таких процедур, ніж фактичні пологи", – йдеться у книзі Естер Ж. Товт та Андраша Мураї "Секс у соціалізмі".

 

Лише у 1968 році в Угорщині почали продавати перші презервативи. Утім, сексуальній революції Західного світу знадобився досить довгий час, щоби дійти до Угорщини. Усе відбувалося як в СРСР: оголені тіла, розмови про статеві стосунки вважалися табу навіть удома, про це не говорили в школі, а сексуальні сцени не показували у фільмах.

Тоді в угорському уряді нарешті вирішили втрутитися у ситуацію. А ідея полягала в тому, що молодь повинна радше говорити про секс, аніж про політику. Відтак у 1965 році вийшов журнал Ifjúság Magazin – молодіжний журнал, де підлітки могли отримувати відповіді щодо сексуального виховання, яке їм було потрібно. Звісно, дуже дозовано.

 

Однак поступово ця "незручна" тема перестала бути табу. І згодом була впроваджена спеціальна рубрика для обговорення сексуальних стосунків. Тут відомі експерти-сексологи відповідали на листи, що надсилали читачі. А у 1973 році в школах запровадили уроки статевого виховання.

І лише у 1980-х роках до Угорщини почали масово завозити відеокасети та журнали з еротикою, переважно з Австрії. У країні почали відкриватися пляжі для нудистів, а оголених жінок та чоловіків стали показувати у художніх фільмах. Однак порно все ще залишалося суворим табу. Ні слова не говорилося про груповий секс чи гомосексуалізм, хоча всі знали, що це існує.

Лише зміна режиму у 1989 році призвела до повної зміни щодо сексуальної орієнтації і в Угорщині.

Натомість у нас, в Україні, все ще берегли цнотливість радянської людини. І навіть пост-радянської! Першим маленьким проривом став польський фільм "Нові амазонки" (оригінальна назва "Секс-місія", Seksmisja). За сюжетом, кілька поляків потрапили у майбутнє, де світом правлять виключно жінки.

В Ужгороді, в кінотеатрі "Москва", завжди був повний аншлаг! Звісно, що фільм транслювався із позначкою 16+. Утім, школярам теж вдавалося якось прориватися. Згодом з'ясувалося, що багато сцен із оголеними панянками було вирізано цензурою…

А для закарпатців, на початку 1990-х, відкрили можливість відвідувати Угорщину за спеціальними ваучерами. Звідти привозили кока-колу у скляних пляшках, жуйку у спеціальних пластикових упаковках, касетні магнітофони "Інтернаціонал" та "Айва", турецькі джинси та косметику, а також журнали та відеокасети, які угорці вже давно переглянули.

Лише згодом, у 1992 році, у Тернополі почали видавати першу українську еротичну газету "Пан+пані". Табу на секс в Україні було подолано. Що було далі – ви самі чудово знаєте.

Передвістя Голодомору. Рік 1929-й

В архівних фондах розвідки знайдено документ ГПУ УСРР, датований 1929 роком, під назвою «Про чергові завдання в роботі з активною українською контрреволюцією» і з поміткою зверху – «Зберігати нарівні з шифром». У ньому ще за три роки до початку масштабного голоду в Україні простежується, як сталінські спецслужби фіксували «невидимий сплеск антирадянської активності на селі», відродження повстанських комітетів, проникнення із-за кордону розвідників УНР в усі регіони для підбурювання селян до спротиву.

Нестор-літописець Голодомору

"Дуплинат Герасим зарезал своего собаку и съел". "Пасха, раньше было веселились люди качели гармони игры все возможные а сегодня везде уныние и голод". "17/IV-33 На сегодняшний день хоронить 11 душ умерших из голода". "12/V умерла Черная Параска актевистка кандидат партии, как людей продавали за невыполнение хлебо-заготовки, так она вечером на радощах в школе танцювала, а теперь издохла из голоду как собака".

"Нас не подолати!". Полтавський вимір Помаранчевих подій: до 20-ої річниці Другого Майдану

Цьогоріч відзначаємо 20-річчя Другого Майдану або "Помаранчевої революції". Це акції за збереження незалежності і проти масових фальсифікацій президентських виборів 2004 року на користь путінського ставленика Януковича. Під помаранчевими стягами гуртувалися ті, хто не хотів сповзання України у болото "совка" і російських впливів. Помаранчеві протести стартували 21 листопада 2004 року і тривали до 28 грудня 2004 року. За даними соціологів, понад 6,6 млн громадян взяли участь у Помаранчевій революції.

Що сказав Мотика? – відповідь професора Богдана Гудя на тему Волинської трагедії

26 жовтня в етері Українського радіо прозвучало інтерв'ю журналістки Світлани Мялик з відомим польським істориком, головним фахівцем із проблем Волині'43 професором Ґжеґожем Мотикою. Позаяк один із фрагментів цієї майже годинної розмови стосується моєї скромної особи, що гірше – містить низку інсинуацій і неправдивої інформації, прокоментую його для, насамперед, українських слухачів/читачів.