«Диво на Віслі»: український вимір

Українці виступали союзниками Польщі у польсько-радянській війні, однак, про роль армії Української Народної Республіки (УНР) у військовій кампанії серпня-вересня 1920 р. часто забувають.

Боротьба з більшовицькими формуваннями силами Армії УНР тривала ще у 1919 р. А вже на початку 1920 р. радянські війська стали реальною загрозою для інших країн Східної Європи, насамперед, для Польщі. Постала потреба у об'єднанні зусиль для подолання спільного ворога.

22 квітня 1920 р. був укладений Варшавський договір, за яким до Польщі мала відійти більша частина західноукраїнських земель включно із Східною Галичиною, а натомість територія Наддніпрянської України визнавалась за УНР.

Кордон між державами мав проходити по р. Збруч. Військова частина договору проголошувала армії обох держав союзниками у боротьбі за визволення території України та протидії подальшій більшовицькій експансії.

В квітні-травні 1920 р. польсько-українські війська швидко просувались вглиб українських земель, а на початку травня увійшли до Києва. Та їх переможна хода в червні була зупинена: по всій лінії фронту почався контрнаступ більшовицьких військ.

Зліва праворуч: польський генерал Лістовський, Симон Петлюра, українські полковники Сальський і Безручко. Бердичів, квітень 1920 р.

Чисельно радянські сили не переважали об'єднані польсько-українські збройні формування, натомість відчутною була їх перевага у кавалерії, що при розтягуванні польських частин вздовж лінії фронту і за відсутності у них великих резервів давало значну перевагу при проведенні контрнаступу супротивнику.

Червона армія швидко просувалась в західному напрямі і вже на початку липня вийшла до р. Збруч – умовний кордон між українськими та польськими територіями.

11 липня 1920 р. радянським представникам у Великій Британії було вручено ноту лорда Керзона з пропозицією зупинити більшовиків на лінії Гродно – Брест – Рава-Руська – Перемишль (відома пізніше як "лінія Керзона"), однак, Москва її відхилила.

Наступ на Варшаву було вирішено провести силами одного Західного фронту. Південно-Західний фронт мав окреме завдання – захоплення Львова. 13 – 25 серпня розгорнулась масштабна Варшавська битва, яка увійшла в історію під назвою "Диво на Віслі".

Червоні війська Михайла Тухачевського атакували місто із заходу. Завдання оборони столиці лежало на армії генерала Юзефа Галлера. Наступ Червоної армії мав успіх і все йшло до захоплення Варшави, проте, 16 серпня розпочався переможний контрнаступ польських військ.

Події польсько-радянської війни на мапі

16 серпня частини Червоної армії форсували р. Західний Буг і рушили у напрямку Львова. Однак, просування радянських військ у бік Львова зустріло завзятий опір добровольчих формувань, які були створені у липні.

Це затримало наступ більшовиків на Львів на два дні саме тоді, коли точились вирішальні бої за Варшаву. Війська Армії УНР чисельністю близько 20 тисяч осіб також брали участь у Варшавській операції і крім того, вдала оборона столиці була б неможливою без звитяги українців під Львовом та Замостям.

Вже 20 серпня радянське командування віддало наказ перекинути 1-у Кінну армію на варшавський напрямок, однак час був втрачений, і нічим допомогти кіннота під Варшавою не могла.

Натомість, продовжувалось військове протистояння Армії УНР та червоних  частин в районі р. Дністер. Так, протягом п'яти днів (19 – 24 серпня) українські збройні формування тримали фронт від румунського кордону до м. Єзуполя.

24 серпня радянські війська перейшли р. Дністер і рушили у напрямку м. Городенка. Там вони вступили у бій з частинами 5-ї Херсонської дивізії Армії УНР, в результаті якого більшовиків відкинуто на східний берег Дністра.

Наприкінці серпня частини Армії УНР вели запеклі бої з червоноармійцями. Українські військові продемонстрували приклади героїзму та жертовності у боротьбі з ворогом.

Польський агітаційний плакат періоду польсько-радянської війни, що закликає вступати в польську армію для боротьби зі Сходом "в ім'я закону і порядку"

Чого варта історія старшини Тихона Хилюка, який під час спроби більшовицьких частин форсувати Дністер 28 серпня 1920 р. біля с. Комарівка, прикрив тили 9-ї бригади 3-ї Залізної дивізії Армії УНР кулеметним вогнем.

Стримуючи натиск радянських військ, Тихін Хилюк не залишив вогневої позиції. В цій битві він був важко поранений. Наступного дня Хилюк помер, поховали його з військовими почестями на цвинтарі у м. Нижнів.

Завдяки героїзму Тихона Хилюка, а також його побратимів, зокрема хорунжих Василя Кривли та Костя Пашкевича, вдалося відбити наступ частин Червоної армії та зберегти основний склад 9-ої бригади.

Ще однією "гарячою точкою" протистояння у польсько-радянській війні стала оборона Замостя 28 серпня – 2 вересня. 19 серпня 6-та стрілецька дивізія полковника Марка Безручка [між іншим, уродженця сучасного м. Токмак Запорізької обл. – ІП] після численних сутичок з частинами 1-ї Кінної армії Семена Будьонного відійшла до Замостя і зайняла тут оборону.

Полковник (згодом - генерал) Марко Безручко - командувач обороною Замостя

Саме полковник Армії УНР – Марко Безручко став на чолі оборони міста, його заступником був начальник штабу 6-ї дивізії – Всеволод Змієнко [уродженець Одеси – ІП]. Довкола міста була зведена лінія укріплень, завдяки якій можна було стримати натиск супротивника.

Радянські війська здійснили дві спроби захопити штурмом місто – 29 та 30 серпня. Проте, всі їх атаки були відбиті захисниками фортеці. Коли вже здавалось, що ворог прорвав оборону та вдерся до міста, українська сотня контратакою відкинула противника.

Завдяки вдало підібраній військовій тактиці, злагодженості дій та звитязі українських та польських оборонців вдалося не тільки зупинити, але й відтіснити переважаючі сили ворога.

З великими втратами війська С. Будьонного відступили, крім того, на допомогу оборонцям Замостя поспішали польські військові формування.

Марку Безручку та Всеволоду Змієнку було присвоєно звання генерал-хорунжих Армії УНР. Їх дії та, зокрема, участь 6-ї стрілецької дивізії у польсько-радянській війні періоду літа – осені 1920 р. мала суттєве значення як для успішних дій польських збройних формувань під Варшавою, так і загалом для вдалого контрнаступу польсько-українських військ по всій лінії фронту восени 1920 р.

Плакат, створений до 90-ї річниці оборони Замостя. Автори: Ольга Дмитренко, Ігор Бігун

Активні воєнні дії та значні людські та матеріальні втрати змусили колишніх супротивників заговорити про припинення вогню. 12 жовтня 1920 р. польська сторона без узгодження дій з українськими союзниками уклала перемир'я з Радянською Росією.

А вже в березні 1921 р. в Ризі був підписаний мирний договір між Польщею з однієї сторони та радянськими Росією і Україною з іншої, який завершив польсько-радянську війну. Інтереси Української Народної Республіки при цьому не були враховані і армія УНР залишилась сам-на-сам у своїй боротьбі з червоними силами.

Збройне протистояння продовжувалось весь жовтень та листопад 1920 р. Під тиском радянських військових формувань війська УНР 21 листопада були змушена перейти Збруч. На польській території українські вояки були роззброєні.

Під час польсько-радянської війни 1920 р. українська сторона надала суттєву військо-політичну допомогу Польщі та зарекомендувала себе в якості надійного партнера.

Завдяки грамотним тактичним діям українського командування Армії УНР, героїзмові та звитязі рядових військових, вдалося не просто зупинити більшовицьке просування на захід та відвернути трагедію під Варшавою, але й, в ґрунті речі, зірвати більшовицькі плани "всесвітньої революції".

Читайте також: 

1918: Армія України. ВІДЕО

"Я воював за Україну, а не Польщу!" Про генерала Марка Безручка

Могили Безручка та інших українських військових. ФОТО

Гандзюк і Сафонов. Два царські генерали, які не зрадили УНР

Бої січня 1919 року. Спогади офіцера Армії УНР

Союз Петлюри і Пілсудського. Як це було

Одяг і зброя Армії УНР. РЕКОНСТРУКЦІЯ

Інші матеріали за темою "Армія"

Інші матеріали за темою "УНР"