Всеукраїнська "альма матер". Львівському університету - 350 років

350 років тому перший із навчальних закладів в Україні отримав гордий титул "університет".

Дослівно ж король Речі Посполитої Ян ІІ Казимир (той самий, що воював із Богданом Хмельницьким) надав у 1661-ому тодішній єзуїтській колегії у столиці Галичини "гідність академії і титул університету", а також право на викладання в єзуїтській колегії університетських дисциплін та присудження нею вчених ступенів бакалавра, ліценціата, магістра й доктора.

Віват, академія?..

Саме тому 18 листопада 1918 року міністерство віровизнань і освіти Польщі додало до назви Львівського університету три слова - "імені Яна Казимира". Неофіційно ж його відтоді величали Ягеллонським.

Але, погортавши енциклопедії, читач пересвідчиться, що університети - це "багатопрофільні вищі навчальні заклади". Натомість у Львівській єзуїтській академії-університеті навчали лише на двох відділах (факультетах) - філософському та теологічному (богословському).

І тільки в 1744-му у ній відкрили ще й кафедру математики, математично-фізичний кабінет та обсерваторію. А також розпочали викладати польську, французьку, німецьку мови, географію та історію як окремі предмети.

Від своїх світських "тезок" академія-університет відрізнялася ще й браком у неї самоврядування. Бо повністю підпорядковувалася главі чернечого ордену єзуїтів.

До того ж орденські навчальні заклади, за даними дослідника Ярослава Кота, "реальні знання давали мінімально, та й то в основному для риторичного та теологічного вжитку". А позаяк іншої мети, окрім латинізації, не мали, то повноцінними університетами відтак навіть за тодішніми мірками не були.

Костел єзуїтів. Праворуч від нього - будівля єзуїтської колегії (де, до речі, вчився той таки Богдан хмельницький), на базі якої відкрили "університет". Фото з ФУПу

Спершу Львівський університет розташувався в одному з будинків між сучасними Краківською й Театральною вулицями. А з 1851-го - на вулиці Миколая (нині - Грушевського).

У 1891-му на вулиці Длугоша (нині - Св. Кирила і Мефодія) звели окремий корпус для хімічного, геолого-мінералогічного й фармакологічного інститутів Львівського університету. А в 1894-му на вулиці Пекарській - для новоутвореного медичного факультету (нині - медичний університет імені Данила Галицького).

І щойно 23 квітня 1923 року головний корпус Львівського університету перебрався до будинку, в якому раніше функціонував Галицький сейм.

Той вуз... щез!

Утім, надаючи Львівській єзуїтській колегії "титул університету", Ян ІІ Казимир не лише штучно завищив її авторитет і престижність.

Король ще й відмовляв таким чином у статусі вищої школи "гімнасіону" львівського Успенського ставропігійського православного братства, позаяк двох академій в одному місті тоді не відкривали.

Тим часом саме братські школи найбільше надавалися на роль двох вищих навчальних закладів, передбачених в угодах між Річчю Посполитою та українськими гетьманами - Гадяцькій 1658 року й Слободищенській 1660-го.

Одна з тих академій-університетів мала бути у Києві, друга - там, "де для неї знайдеться відповідне місце".

Медичний корпус Львівського університету, нині - Медуніверситет. Фото: www.pharmencyclopedia.com.ua

Саме таким осередком для неї передусім була Львівська братська школа, де навчали церковнослов'янській, грецькій, латинській і польській мовам, математиці, граматиці, риториці, астрономії, філософії.

Саме вона, як запевняла дослідник Зоя Хижняк, була першою в Україні не тільки за часом свого виникнення та слугувала взірцем для інших шкіл.

Та позаяк ті, зі слів історика Ореста Субтельного, "окрім сучасних знань, несли почуття власної гідності й непримиренності", король Ян ІІ Казимир волів підвищити у ранзі один із єзуїтських навчальних закладів. Тим паче, що вони уже неабияк прислужилися королю, нацькувавши князя Ярему Вишневецького на його співвітчизників-українців.

Той факт, що про Львівську академію-університет ішлося лише патронам-ченцям і польським королям, промовисто засвідчило її закриття після першого поділу Речі Посполитої Австрійською й Російською імперією та Пруссією 1772 року й ліквідацією ордену єзуїтів тодішнім Папою Римським у 1773-му.

"Руські студії" - Studium Ruthenum

І тільки через 11 років тодішній австрійський імператор Йосиф ІІ, зі слів О. Субтельного, "прагнучи мати більше освічених чиновників і священиків, засновує у Львові університет, який став першим вищим учбовим закладом такого типу на українській землі".

Саме він першим у нашій країні відповідав тим вимогам до університетів, які подають енциклопедії, бо навчав не на двох факультетах, як єзуїти, а на чотирьох - філософському, правничому, медичному й теологічному.

Та й знаннями збагачував не настільки обмеженими й тенденційними, як ті, котрими ділилися єзуїти.

Ба більше - якщо у їхній академії, за даними Я. Кота, "переважно панувала латина та обридлива навіть для поляків латинсько-польська мішанина", а також прищеплювалася відраза до усього українського, то на філософському та теологічному факультеті "Йосифінського" університету з 1787 року навчали хоч і тодішньою, а все ж українською літературною мовою (прозвану "язичієм").

Головний корпус універу

Зі слів О. Субтельного, "оскільки викладачі, здебільшого німці, читали лекції незрозумілою українцям німецькою або латинською мовами, то для останніх було організовано окремий факультет, що називався "Студіум рутенум" ("Руські студії". - І.Г.).

Щоправда, його закрили уже 1806 року (за іншими даними - у 1808-му або 1809-му). На думку історика Михайла Грушевського, який викладав у Львівському університеті, "руські студії" закрили тому, що гімназії уже підготували українців для німецькомовних лекцій.

Натомість випускник Львівського університету Іван Франко писав, що позаяк не всі студенти розуміли "язичіє", саме вони й просили, аби їм викладали польською мовою.

Історик Віталій Сарбей також стверджував, що саме на вимогу студентів лекції почали читати німецькою. А за даними дослідників Олега Романіва та Ярослава Грицака, студії закрили під тиском польських шовіністичних кіл.

"Язичіє" і мова в університеті

"Руські студії", за оцінкою історика Дмитра Дорошенка, "мали велике значення для культурного розвитку Галицької Русі, виховавши кадри освіченого духовенства, з якого вийшло чимало видатних учених і громадських діячів".

1805 року Львівський університет перевели до Кракова, повернувши його до столиці Галичини лише в 1817-му.

У 1805-1817 роках на його базі у Львові функціонував ліцей, де більшість дисциплін викладали в університетському обсязі. Однак ще тривалий час після повернення університет був, за визначенням Р. Горака, "загумінковим". А І. Франко узагалі назвав його... "сіячем тьми".

Щойно 1834 року студент університету й духовної семінарії Маркіян Шашкевич першим виголосив у церкві проповідь не польською мовою, а українською.

Пам'ятник Франкові навпроти головного корпусу. Тут завжди тусується молодь. Ім'я Франка університет отримав від Верховної Ради УРСР в 1940 році. Фото: lviv.ridne.net

До цього усі греко-католицькі священики, зрівняні у правах з латинськими, демонстрували, що нічим не поступаються останнім, натомість відрізняються від селян-українців.

А після неодноразових поразок польських повстанців та придушення російським військом угорських значна частина освічених галичан зараховувала себе до єдиного, на їхню думку, "народу, який живе між Карпатами й Камчаткою". (дослідження про розвиток і занепад москвофільського руху в Галичині ми опублікуємо наступного тижня - ІП)

Навіть соратник М. Шашкевича Яків Головацький, очоливши 1848-го кафедру "Руської філології", відкриту того року у Львівському університеті, читав свої лекції незрозумілим для вихідців з українських сіл "язичієм".

Росіянин назвав професора Грушевського майбутнім президентом

Однак паралельно проростали й ті паростки національного відродження, які Д. Дорошенко та М. Грушевський пов'язували зі Львівським університетом. Саме його випускник Іван Могильницький видав 1829 року першу в Галичині граматику української мови, у передмові до якої довів самобутність свого народу.

Саме Могильницького визнав відтак І. Франко першим теоретиком, істориком і дослідником української мови та першим, кому завдячують своєю появою "руськомовні" школи. А також першим, хто написав для тих шкіл підручники.

1868 року саме група з майже 60-ти студентів Львівського університету на чолі з Анатолем Вахнянином створили товариство "Просвіти", друковані видання й читальні якого переконували галичан у тому, що вони є українцями.

Остаточно крапку у тій полеміці поставили лекції, статті й книги М. Грушевського, котрий очолив 1894 року у Львівському університеті україномовну кафедру "загальної історії зі спеціальним оглядом Східної Європи".

В 1999-му Львівський університет став Національним. Фото: lviv.ridne.net

Найбільш промовисто оцінив його тодішню діяльність російський професор Флоринський, назвавши 1907 року свого львівського колегу майбутнім... президентом Української республіки.

Опір полонізації Львівського університету відбувався під гаслом "бути чи не бути українській нації" та вважався, зі слів четаря січових стрільців Степана Ріпецького, "однією з перших передумов у боротьбі за нашу державність".

Нвряд чи помилимося, коли визнаємо, що Львівський університет є однією з тих небагатьох вищих шкіл, на фасаді якого можна викарбувати, що це - "Всеукраїнська "альма матер".

Зараз там щось подібне написано латиною: "Освічені громадяни - прикраса Батьківщини".