Федір Турченко: "Міхновський навертав Донбас до української ідеї"

31 березня 2013 року виповнилося 140 років з дня народження автора легендарної брошури "Самостійна Україна" (видана в 1900 році) Миколи Міхновського. А 3 травня - річниця його дивного самогубства у дворі на вулиці Жилянській у Києві у 1924 році.

Біографія Міхновського – це історія ідей, які випереджали свій час на кілька десятиліть. Історія, яка змінює наше уявлення про приреченість українців у ХХ столітті.    

Про добу Миколи Міхновського, його повсякденне життя та політико-правову діяльність ми розмовляли із доктором історичних наук, професором, завідувачем кафедри новітньої історії України Запорізького національного університету Федором ТУРЧЕНКОМ.

- Існує багато дискусій щодо того, від якої книги слід вести відлік політичного націоналізму в Україні: від "України Irredenta" Юліана Бачинського чи від "Самостійної України" Миколи Міхновського. Яка Ваша думка?

- Слід враховувати, що процес політичної самоорганізації в Галичині почався раніше, ніж в підросійській Україні, і відбувався інтенсивніше. Там у другій половині ХІХ ст. легально існували політичні партії і відкрито проводилася дискусія про майбутнє України.

Микола Міхновський, 1890-ті

Галичина була "українським П’ємонтом". Тому немає нічого дивного в тому, що й ідея політичної самостійності спочатку була сформульована саме там.

Але давайте згадаємо, що в той час як Бачинський писав свою книгу, в Наддніпрянщині існувало нелегальне Братерство тарасівців, в якому вже діяла досить сильна самостійницька група, у складі якої був і Міхновський. Як емісар тарасівців, він відвідував Галичину і добре знав про наростання самостійницьких настроїв в середовищі місцевого українського суспільства.

Вплив західноукраїнського політичного ферменту на Наддніпрянщину очевидний. Він стимулював процес, в результаті якого з нелегальних гуртків в Наддніпрянщині 1900 р. сформувалася перша українська політична партія, що взяла на озброєння ідею політичної незалежності – Революційна українська партія (РУП). Саме як програму для цієї партії Микола Міхновський написав брошуру "Самостійна Україна".

Говорячи про поширення самостійницьких ідей в Україні, слід пам’ятати, що і в Галичині, і в Наддніпрянщині, мова не йшла про негайне проголошення незалежності.

Перше видання "Самостійної України" 1900 року. Створена у Харкові РУП видавала партійну брошуру у "менш цензурному" Львові

Йшлося про те, що до цього стану слід йти через автономію і федерацію. Незалежність уявлялася як кінцева мета, до якої слід просуватися поступово, але неухильно. У цьому Бачинський і Міхновський були єдині.

На відміну від них, у соціалістів Наддніпрянщини незалежність не була обов’язковою метою: вони вважали, що в недалекій перспективі в Росії (і у Європі в цілому) утвердиться соціалістично-федеративний устрій, а незалежність в України – в минулому, а не в майбутньому.

- Як би Ви охарактеризували політичні погляди Міхновського? Чи зазнавали вони еволюції?

- Міхновський був, перш за все, самостійником. Самостійницька перспектива була альфою і омегою його світобачення. Але в оцінці того, якою буде самостійна Україна, погляди Миколи Міхновського зазнали еволюції.

На початку своєї громадсько-політичної діяльності він стояв на соціалістичній платформі, яку поєднував з націоналізмом. У передвоєнний період він, залишаючись самостійником, перейшов на консервативні позиції.

Своє дітище – Українську народну партію, він покинув напередодні Першої світової війни. В 1918 р. Міхновський був членом Української демократично-хліборобської партії, яка стояла на позиціях національного консерватизму.

- Останні роки перед Першою світовою війною Микола Міхновський активно пропагував свої ідеї на Слобожанщині та Донбасі. Наскільки продуктивною була ця праця?

- Справді, перед Першою світовою війною увага Міхновського вже більше переключалася на найбільш модернізований, але й найбільш русифікований регіон  України – Східний. Це був час переосмислення ним ролі економічної еліти в майбутньому українському державотворенні.

Міхновський пробує співпрацювати з представниками східноукраїнської буржуазії, і зумів навернути, принаймні, декількох з них до української ідеї. Але він констатував, що роботи у цьому напрямку – "непочатий край".

- Міхновський не зміг налагодити стосунки ні з Центральною Радою, ні з Гетьманатом, ні з Директорією. Можливо, вся справа не в ідеї, а в особистості?

- Поставмо питання інакше: чому ні Центральній Раді, ні Скоропадському, ні Директорії УНР не вдалося створити сильну Українську державу владу? Чому зазнала поразки Українська революція? А потім зіставимо відповіді на ці питання з тими пропозиціями, з якими виступав Микола Міхновський, з тими реальними кроками, які він сам здійснював.

Професор Запорізького національного університету, дослідник творчості Міхновського Федір Турченко. Фото: varta.kharkov.ua

Назву лише деякі з цих кроків: в період Центральної Ради – розбудова українського війська і реальні кроки на шляху від автономії до незалежності; в період Гетьманату Скоропадського – прагнення "українізувати" режим; в період антигетьманського повстання Директорії – пропозиції створити своєрідний політичний "симбіоз", блок національних елементів гетьманського режиму з соціалістами, який би зберіг від руйнування основи держави.

Чи не тут підказка на запитання, чому українці тоді не добилися незалежності?

- Міхновський був авторитетним політиком серед українських військових в часи Української революції 1917-1920 рр. Що ж йому заважало зробити їхніми руками переворот, створити армію і піти шляхом Самостійної України?

- Справді, Міхновський був одним з організаторів українізації військових частин російської армії і мав високий авторитет серед військових. Після Другого універсалу Центральної Ради, який був кроком назад від Першого, що проголосив автономію України, спалахнула політична криза.

Саме в умовах цієї кризи українізовані військові спробували знову повернути кермо політики Центральної Ради в бік суверенізації. Ці події увійшли в історію як виступ українізованого полку ім. Павла Полуботка.

Задум організаторів виступу, серед яких Міхновський займав центральне місце, не передбачав ліквідацію Центральної Ради. Мова йшла про те, щоб підштовхнути її до рішучіших кроків у протистоянні з Тимчасовим урядом, який не визнавав жодної автономії України.

Міхновський розумів, що складний процес державотворення вимагає національної єдності і вся тактика полуботківців виходила з цієї передумови. Але в керівництві Ради в цей час домінували інші настрої, і виступ зазнав поразки. Причому, проти полуботківців узгоджено діяли і лідери Центральної Ради, і представники Тимчасового уряду.

- Білою плямою в історії Миколи Міхновського вважається його політична діяльність на Кубані у 1920-24 рр. Чи є вже якісь зрушення у цьому питанні?

- Деякі документи, які характеризують кубанський період життя Міхновського, у свій час нами було виявлено в фондах Державного архіву Краснодарського краю (Російська Федерація). На підставі цих документів написано відповідний розділ монографії про Міхновського. 

У 2012 р. до наших рук попав рукопис споминів Івана Олексійовича Марченка, написаний в Англії, де автор жив після Другої світової війни. Виявляється, в 1922-1923 рр. Марченко працював на Кубані в Українському педагогічному технікумі (станиця Полтавська), де Микола Міхновський був директором. Між ними склалися дружні взаємини.

Про погляди Міхновського, його боротьбу за українізацію технікуму, успіхи і невдачі у цій справі, мотиви повернення в Київ детально описано в спогадах Івана Марченка. Ці спогади за згоди онуки Івана Олексійовича Наталки Марченко-Романець опубліковані у ХХХІІ випуску "Наукових праць історичного факультету Запорізького національного університету" (2012 р.)

- Окрім політичної діяльності, Микола Міхновський займався і адвокатськими справами. Наскільки успішним він був у цій професії? Чи доводилось йому вести якісь резонансні справи?

- Микола Міхновський був досить успішним адвокатом. Невдовзі після свого переїзду до Харкова (1909 рік) він брав участь у гучному процесі мільйонера Алчевського, який після банкрутства своєї фірми покінчив життя самогубством.

Микола Міхновський

В 1907 р. Міхновський був серед захисників у справі, відомій під назвою "Лубенська республіка". По цій справі проходив його товариш Володимир Шемет. Але найчастіше Міхновський виступав на захист простих селян, учасників аграрних заворушень, за що одержав прізвисько "Адвокат голодранців".

- Яким Міхновський був у повсякденному житті?

- Звичайним, хоча, з цього приводу збереглося багато нісенітниць, які розповсюджували політичні опоненти Міхновського, його сучасники. Як правило, ці небилиці виникали тоді, коли не вистачало аргументів в політичних дискусіях по суті.

Для того, щоб мати повне уявлення про повсякденність Міхновського, необхідно ознайомитися також із свідченнями його друзів і соратників, а також нейтральних осіб, зокрема тих, з якими він спілкувався по своїй адвокатській діяльності. Тоді картина буде повною. Виявиться, що Міхновський був цілком нормальною, може дещо політично заангажованою людиною.

- Смерть Миколи Міхновського – це прояв відчаю чи вбивство?

- Більшість сучасників і дослідників творчого шляху Міхновського схиляються до версії про його самогубство. Хоча, не виключається вбивство. Остаточної крапки в цьому питанні не поставлено.

Дивіться також інші матеріали за темою "Українська Революція"