Історик Олег Павлишин: "Потрібен живий ланцюг "Львів-Луганськ"

22 січня Україна відзначає День Соборності. Вагомість події 94-річної давності є чи не найменш дискусійною у нашій історії. Це, передусім, пояснюється символічним значенням Акту Злуки 22 січня 1919 року.

Говорячи про Злуку, неможливо оминути такі питання: ментальності українців по обидва береги річки Збруч, (не)однозначного сприйняття ідеї Соборності, зовнішньополітичної реакції на події в Україні, вміння знаходити порозуміння та компроміс у ключові моменти історії, продовження "живого ланцюга" з Києва до Луганська.

Своїм баченням з читачами ІП поділився дослідник історії Української революції 1917-1921 рр., доцент Львівського національного університету імені Івана Франка Олег ПАВЛИШИН.

- Чи були якісь суттєві відмінності між українцями по обидва береги річки Збруч? Адже ще не так давно вони були розділені двома імперіями – Габсбургів та Романових...

- Звичайно, що були…  І найперше це проявлялось в уявленні один про одного. У Наддніпрянщині перед Першою світовою війною ширші кола селянства мало або нічого не знали про Галичину чи Буковину.

Це підтверджує і той факт, що коли Галицька Армія перейшла Збруч, то місцеве селянство часто називало галичан "аґлічанами" або "австріяками". Уявлення наддніпрянців про українські етнічні землі, в основному, базувалось на пам’яті про території, які в давнину контролювало козацтво.

Акт Злуки від 22 січня 1919-го. Скан із сайту МЗС

Натомість галицькі українці мали значно більше уявлення про той берег Збруча. Їхні знання були сформовані внаслідок просвітницької роботи українського руху в Галичині та на Буковині у ХІХ ст.– на початку ХХ ст.

Адже українська ідея на цих землях формувалась на підставі актуалізації історичної пам’яті про Давньоруську державу та козацтво, під впливом поширення культу Тараса Шевченка. В уявленнях місцевих українців Київ як духовна столиця українських земель мав сакральне значення.

- Наскільки ідея соборності однозначно сприймалась серед політиків Західноукраїнської Народної Республіки та Української Народної Республіки?

- У добу Центральної Ради та гетьманату Павла Скоропадського українські лідери вважали, що таке об’єднання ще "не на часі". Їм ішлося про те, щоб збудувати національну державність в межах українських етнічних територій колишньої Російської імперії.

І навіть у таких межах це було проблематично здійснити: на Волинь та Холмщину претендувала відроджена Польська держава, український рух та самосвідомість на Кубані та Дону були заслабкими для державної самоорганізації.

Українським політикам Галичини під час Першої світової війни також не йшлося про те, щоб об’єднатися з Наддніпрянщиною. Вони вимагали від австрійського уряду насамперед виконання таємного протоколу Берестейського договору 1918 року, де йшлося про відокремлення Східної Галичини від Західної і створення коронного українського краю в межах Австро-Угорщини.

Демонстрація у Києві, літо 1917 року

Втім, факт поразки Австро-Угорщини у світовій війні спонукав багатьох галичан домагатися негайного об’єднання з Українською державою, а не творити окрему західноукраїнську республіку. За це, зокрема, виступала частина депутатів та студенти на засіданні Української Національної Ради 18 жовтня 1918 р. у Львові.

Тобто, наприкінці Першої світової війни по обидва береги р. Збруч обговорювалися різні шляхи формування державності на українських землях.

- Чи впливали зовнішньополітичні обставини на процес об’єднання?

- Швидше негативно. Зовнішньополітичні обставини спонукали обидві сторони до оформлення об’єднання не юридично недосконалим.

Коли йшлося про підтримку УНР зі сторони Антанти, то Директорія сподівалась на створення національної держави на колишніх підросійських територіях. Так само, УНР уникала оголошення війни Польщі, яку тоді провадила ЗУНР.

1921: Пілсудський вибачається перед солдатами Петлюри. ВІДЕО

Євген Петрушевич небезпідставно вважав, що Східна Галичина, як колишня територія Австро-Угорської імперії, має особливий статус в міжнародних стосунках. Відтак, вона може мати більше шансів на визнання, аніж об’єднана українська держава. Галицькі лідери прагнули залишати собі "вільну руку" для самостійних зовнішньополітичних кроків.

- Тоді що стало поштовхом до об’єднання?

- Поштовхом стала безвихідь УНР у війні з більшовиками та невдачі ЗУНР на українсько-польському фронті; відчуття потреби у об’єднаних зусиллях. Політики Директорії сподівалися, що об’єднання із ЗУНР підсилить та легітимізує їхню владу в умовах масованого більшовицького наступу на Україну.

Основним каталізатором до Злуки в Галичині були соборницькі настрої місцевого селянства, яке на велелюдних мітингах та зборах в ультимативній формі вимагало від керівників ЗУНР проголосити об’єднання.

Святкування проголошення возз'єднання українських земель у Калуші (нині Івано-Франківщина). Січень 1919 року

Це підштовхнуло галицький уряд, який перед тим схилявся до входження у проектовану федеративну австрійську державу, розпочати заходи щодо об’єднання з Наддніпрянською Україною.

- Наприкінці листопада 1918 року у Фастові розпочались переговори про Злуку двох республік. Які питання на цих перемовинах порушували обидві сторони?

- Це був т.зв. "Передвступний договір" у Фастові, де йшлося про формулу об’єднання. У цьому документі було чітко вказано, що сторони мають намір об’єднатися в єдину державу, але ЗУНР при тім залишає за собою право своєї адміністрації та власного вирішення релігійних і освітніх питань.

- Чи були напрацьовані якісь конкретні механізми об’єднання двох держав?

- Конкретні питання мали вирішити майбутні Установчі збори ЗУНР, яких так і не вдалось скликати. Тут iшлося, що Галичина має свою специфіку. До прикладу: УНР проголосила земельну реформу, однак керівництво ЗУНР вважало її неприйнятною і почало розробку власного земельного законодавства.

Кандидат історичних наук, доцент Львівського національного університету імені Івана Франка Олег Павлишин. Фото: Михайло ГАЛУЩАК

Дещо вдалось узгодити в законодавстві впродовж першої половини 1919-го р. Знаємо, що назвa "ЗУНР" змінилася на "Західна Область УНР". Відбувалася інтеграція у військовій та фінансово-економічниій сфері. На території ЗО УНР була впроваджена грошова одиниця УНР – гривня.

Звичайно, політики розраховували на те, що у майбутньому об’єднання буде чітко врегульованим в юридичному плані і навіть буде розроблена якась спільна Конституція УНР.

- Як столиця зустріла західноукраїнську делегацію, яка приїхала підписувати Акт злуки?

- Населення столиці особливо цим не переймалось – воно у той час найбільше остерігалося загрози більшовицького вторгнення до Києва. Багатолюдна маніфестація на Софійському майдані, де урочисто проголошенo Акти Злуки, була професійно поставлена актором і режисером Миколою Садовським.

Петлюра приймає військовий парад на честь проголошення Злуки. ВІДЕО

На Софійський майдан прийшли містяни і всі цікаві, однак більшість туди прийшла організовано. Основну масу присутніх складали Січові Стрільці, працівники державних установ, гімназисти, учні шкіл, в тому числі й російських, дипломатичний корпус. Загалом Київ сприймав ці події як важливий етап українського державотворення.

- А як сприйняло своїх колег керівництво УНР?

- Керівництво УНР (Директорія) галицьку делегацію радо вітало, влаштували кілька урочистих прийомів. Лідерам УНР ішлось не тільки про святкове проголошення Злуки, але і про легітимізацію своєї влади. Галицька делегація повинна була взяти участь у Трудовому Конгресі України [тимчасовий парламент, скликаний Директорією УНР наприкінці січня 1919 року - ІП].

Вагон-музей (розташований на станції Фастів), в якому у грудні 1918 року був підписаний "Передвступний договір" між ЗУНР та УНР

Існувала загроза, що цей конгрес може усунути Директорію від влади і поставити на її чолі ліворадикальні сили - не виключено, що й більшовицькі. Галичани ж, яких вважали національно свідомими, повинні були взяти участь у цьому конгресі і підтримати владу Директорії, що врешті і сталося.

- Чи була якась реакція світової спільноти на Акт злуки?

- У цей день на Софійському майдані були представники інших країн. Звичайно, що вони повідомили про це свої уряди. Однак, Захід не сприймав українську соборність серйозно, оскільки державна приналежність українських земель повинна була вирішуватись на Паризькій мирній конференції.

- Наскільки очікуване співпадало з реальним після 22 січня 1919 р.?

- Було багато прикладів у площині економічної співпраці, військової взаємодопомоги…  Знаємо, що під час польсько-української війни у 1918-1919 рр. в Галичину прибули окремі частини з Наддніпрянщини – це, звісно, підняло морально-вольові чинники Української Галицької армії. Для ЗУНР була велика фінансова допомога з боку уряду УНР – щомісяця передавали мільйон гривень.

Газета "Нова Рада" в числі за 9 листопада 1918 року кличе наддніпрянців допомогти галичанам

З іншого боку – Галичина передавала Наддніпрянщині нафту. Знаємо і про участь УГА в національно-визвольній боротьбі за Збручем. Відомим є клич галицьких військових: "Через Київ на Львів". Вважалось, що найперше потрібно звільнити Київ від більшовиків, а потім визволяти Львів від польської армії.

Серпень 1919-го: Як галичани з денікінцями Київ визволяли

Тобто, економічна та військова співпраця була безперечною. Менш результативною була політична співпраця, хоча кілька діячів Галичини були міністрами УНР, членами її дипломатичних місій.

- Яке значення мав Акт злуки для подальшої історії українських земель?

- В історії українського державотворення ця подія надзвичайно важлива, вона мала і має велике символічне значення.

Ухвала Української Національної Ради (тимчасового парламенту ЗУНР) про об'єднання в нову державу з УНР. 3 січня 1919 р.

Ідея Соборності, яка була зреалізована в 1919-му році, вже ніколи не відкидалася жодними національно-зорієнтованими течіями. Соборність України була лейтмотивом національно-визвольного руху у наступні роки.

- 22 січня, окрім подій 1919 р., ми згадуємо і "живий ланцюг" між Львовом та Києвом 1990 року. На Вашу думку, коли буде продовжено цей "живий ланцюг" між Києвом та Луганськом?

- Думаю, що цей "ланцюг" цілком можливий і навіть необхідний. Але його продовження має бути бажанням самого українського суспільства.

22 січня 1990 року: ще за часів УРСР відбулася резонансна і масова подія - "живий ланцюг", у який стали десятки тисяч українців від Києва до Львова. Фото: Олександр Франчук

Для цього українцям треба більше контактувати між собою – взаємно відвідувати один одного, дискутувати. В інтересах української державності символічний ланцюг "Львів–Луганськ" повинен відбутися якомога швидше.

Дивіться також:

Об'єднання України: унікальні знімки від Інституту національної пам'яті. ФОТО

День Злуки: східняк і західняк сильні тільки один одним

Враження галичанина від подорожі по Наддніпрянщині. 1911 рік