"Навіщо я народилася дівчинкою". Ґвалтування визволенням

З початку 1990-х років ставлення німців до Другої світової війни почало відчутно змінюватися. Якщо раніше війну сприймали виключно через призму злочинів націонал-соціалістичного режиму, то тепер 1939-1945 роки асоціюються з особистісними переживаннями німецького населення під час бомбардувань і на різних етапах евакуації, виселення й окупації.

Свідченнями трансформації у ставленні суспільства до подій Другої світової війни є праця Йорга Фрідріха "Пожежа" (про повітряну війну 1940-1945 років) і літературна обробка Гюнтером Грассом матеріалу про біженців у його книзі "Траєкторія краба".

Про зростаючий інтерес до "суб'єктивного висвітлення німецької історії" свідчить також значна медійна увага до щоденника жительки Берліна, надрукованого 2003 року, де вражаюче описано насилля над німецькими жінками наприкінці війни.

Не лише у суспільній свідомості, але й у дослідженнях молодшого покоління істориків про будні та соціальний аспект війни "її розглядають з точки зору насилля, яке вона з собою несе, та морального і фізичного знищення, які вона лишає після себе". При цьому увагу сфокусовано на пережитому кожною окремою людиною і на питанні про те, як війна та її завершення вплинули на долі жінок, чоловіків, дітей і підлітків, утягнутих у неї.

Джерелом інформації в рамках так званої "усної історії" постають інтерв'ю зі свідками тих подій, автобіографії, щоденники та інші особисті документи, як наприклад, цей щоденник, аналіз і оцінка якого вимагають особливого підходу.

Габі Кьопп у юності

У своєму щоденнику Габі Кьопп відтворила пережиті нею події зими 1945 року з її сьогоднішньої точки зору. Хоча, в основному, вона спирається на записи щоденника від літа 1946-го, її власна "реконструкція минулого" зазнала впливу як з боку її післявоєнної біографії, так і з боку суспільно-наукової оцінки подій кінця Другої світової війни.

Про це свідчать зауваження пані Кьопп стосовно Голокосту, про існування якого вона довідалася лише після завершення війни, а також окремі моменти її розповіді, на форму подання яких вплинув час.

Зґвалтована червоноармійцями німкеня видала книгу спогадів

Так, не зважаючи на пережиті неї жахіття, вона уникає загального засудження росіян і наводить приклади їх людяної поведінки стосовно інших людей та неї самої.

Таким чином, дослідження окремої людської долі, особистих переживань конкретної людини через суб'єктивний підхід сприяє розширенню фактичних даних про останні місяці війни. Враховуючи їх історичний контекст, автобіографічні джерела можуть лягти в основу колективних спогадів.

У своєму щоденнику Габі Кьопп торкається теми "списку страждань" німецького народу наприкінці Другої світової війни, яка стала підмурівком колективних спогадів ще у перші роки існування ФРН. У цьому списку - втечі й виселення, вбивства та розлучення сімей, втрата батьківщини і майна, тілесні та фізичні утиски.

Говорити відкрито про випадки сексуального насилля з боку червоноармійців стало можливим лише через певний час після війни. Спершу ж тема сексуальної наруги була у німецькому суспільстві табу, що болісно пережила у власній родині і пані Кьопп.

Переосмислення минулих подій відбулося у зв'язку з громадянською війною у колишній Югославії, коли сексуальне насилля під час війни знову стало темою суспільного обговорення і наукового вивчення.

Підкріплені та розширені за допомогою емпіричних праць знання про цей феномен дозволяють зробити деякі висновки, які поглиблять розповідь Габі Кьопп.

Індивідуальні спогади та історичний контекст

26 січня 1945 року Габі Кьопп у віці п'ятнадцяти років утекла разом зі своєю сестрою та іншими родичами від наступаючих радянських військ із рідного містечка Шнайдемюль у тогочасній провінції Позен-Західна Пруссія.

Днем пізніше, 27 січня, табір смерті Аушвіц був визволений червоноармійцями. Тоді як одна дата означає для Кьопп початок її 15-місячних поневірянь, сповнених страху, самотності, насилля, інша асоціюється з визволенням із Аушвіцу в'язнів-євреїв та символізує початок звільнення від націонал-соціалістичного деспотизму.

Обидві дати є прикладами основних подій Другої світової війни і свідчать про те, що пережите Габі Кьопп під час втечі не можна розглядати окремо від історії націонал-соціалізму та подій 1933-1945 років.

1935 рік: націонал-соціалістичне телебачення (ВІДЕО)

Різним етапам евакуації, втеч та виселення німецького населення передувала розпочата націонал-соціалістичним режимом Друга світова війна, в ході якої загинуло понад 60 млн осіб, переважно цивільних громадян, серед них шість мільйонів євреїв, замордованих під час голокосту у Східній Європі.

Лише в СРСР у період з 1941 по 1945 рік унаслідок ведення загарбницької війни, геноциду євреїв, політики онімечення та заселення загинуло понад двадцять п'ять мільйонів осіб.

Цей аспект необхідно враховувати, вивчаючи спогади німецького населення про евакуацію та виселення, бо він пояснює, чому "окуповані націонал-соціалістичною Німеччиною держави Центральної та Східної Європи вважали (...) виселення німців покаранням за злочини націонал-соціалістичного режиму".

Радянський плакат 1942 року

Ще до остаточного закінчення війни наприкінці літа 1944 року почав організовуватися рух біженців та евакуація "етнічних німців", які воювали у складі Вермахту або входили до місцевої адміністрації в Румунії, Югославії, Угорщині, Словаччині, Моравії. Паралельно з цим рухом - утеча німецького цивільного населення зі Східної та Західної Пруссії, Сілезії, Померанії та східної частини Бранденбурга.

Наступ Червоної армії у січні 1945 року й швидке просування радянських військ углиб Східної Пруссії, Сілезії та Східного Бранденбургу створили ситуацію, коли значна частина німецького цивільного населення і чимало місцевих остарбайтерів опинилися між двома фронтами і пережили хвилю військового насилля.

З березня 1945 року райони на схід від Одера і Нейсе були окуповані радянськими військами і до травня 1945-го звідти втекло близько 7,5 млн місцевих жителів. Відповідно до рішень Потсдамської конференції, у серпні 1945 року ці райони були остаточно передані Польщі, а в листопаді Контрольна рада (орган влади в окупованій Німеччині) ухвалила рішення про виселення німців, які ще залишилися на території Чехословаччини, Угорщини, Східної Пруссії та районів, переданих Польщі.

Зброя Перемоги: чим воював у 1945-му солдат Третього Українського (ФОТО)

Внаслідок війни було примусово переселено близько 20 млн осіб: чехів, поляків, словаків, білорусів, українців, угорців, литовців і 14 млн німців.

Для німців, які почали евакуйовуватися ще в ході війни, межі між насиллям з боку наступаючих радянських військ і місцевої німецької влади почали стиратися. Населення, котре залишилося у селах і містах, або було вимушено зупинене в ході евакуації наступом Червоної армії, "пережило період кривавих ексцесів і найсильніших утисків".

Труднощі перекладу. Радянський солдат і німкеня під час купівлі-продажу велосипеду

Окрім убивств, пограбувань, підпалів, навмисного знищення приватної власності, примусового використання в якості робочої сили, мали місце також різноманітні форми сексуального насилля над жінками різного віку, про що розповідають очевидці тих подій.

Їхні спогади після війни були видані Федеральним Міністерством у справах виселених громадян, біженців і постраждалих унаслідок війни у вигляді документального збірника про виселення німців з території Центральної та Східної Європи.

Свідчення про сексуальне насилля є "такими численними, що їх не можна розглядати як одиничні випадки". Саме тому розповідь Габі Кьопп про сексуальну наругу над нею є відображенням насилля над багатьма іншими жінками: його зазнали також інші німкені, польські, словацькі, українські дівчата й жінки.

Часто описувані випадки "масового насильства" піднімають питання про дефініцію, масштаби, значення, функцію, причини та кримінальне покарання за сексуальне насилля під час воєн.

У своїх спогадах Габі Кьопп майже не використовує слова "ґвалтувати" та "сексуальне насилля", користуючись різного роду натяками, що свідчить про неодноразово пережиту нею сексуальну наругу. При цьому вона не подає конкретної інформації про характер завданих їй тілесних ушкоджень.

Це важлива обставина, адже поняття "сексуальне насилля", як правило, включає різноманітні дії, які можуть завдати шкоди сексуальній цілісності людини. Сюди можна віднести як спроби зґвалтування та завершені акти сексуального насилля, які можуть призвести до небажаної вагітності чи статевих захворювань, так і різні форми сексуальних тортур, наприклад пенетрацію і пошкодження статевих органів сторонніми предметами, примусове оголення, примусову проституцію, примусову стерилізацію.

У наукових дослідженнях сексуальні злочини вважають особливою формою агресії, яка має на меті демонстрацію злочинцем чи злочинницею своєї сили, а також приниження й підкорення жертви. Сексуальні злочини можуть здійснювати особи обох статей по відношенню і до чоловіків, і до жінок.

Габріела Кьопп у наші дні

Питанням "Навіщо я народилася дівчинкою?" Габі Кьопп показує читачам, що вона не тільки насильницьким способом усвідомила різницю між статями, а й звернула увагу на той факт, що насилля під час воєн і військових протистоянь доволі часто є сексуально забарвленим, тобто його жертвами найчастіше стають жінки.

Історичні й соціологічні дослідження попередніх років щодо Тридцятилітньої війни, Першої і Другої світових воєн, війни у В'єтнамі, громадянської війни у колишній Югославії та геноциду у Руанді підтверджують, що сексуальне насилля мало місце на різних аренах бойових дій і в різні часи. Вони констатують, що залежно від тієї чи іншої форми ведення війни (війна між двома й більше державами, громадянська війна, етнічні та неетнічні конфлікти) сексуальне насилля можна диференціювати за масштабами, інтенсивністю, формами прояву, дисциплінарним і кримінальним покараннями.

Для аналізу причин, цілей та наслідків сексуальних злочинів під час воєн необхідно дослідити їх на конкретному прикладі, враховуючи суспільний, політичний, військовий аспекти.

Водночас можна стверджувати: сексуальне насилля під час війни чи в ході збройного конфлікту може мати подвійне значення, якщо здійснюється у великих масштабах. Воно слугує не лише для приниження конкретної особи, яка його зазнає, а й для демонстрації народові держави-супротивника, що його політичні лідери й армія не здатні захистити його. Тому такі акти насилля, на відміну від здійснюваних у повсякденному житті, відбуваються не потай, а прилюдно, нерідко навіть із примусовою присутністю інших людей.

Крім того, сексуальне насилля під час війни часто здійснюється багатьма чоловіками у формі групового зґвалтування, що ще більше посилює драматичний вплив цього злочину на жертву та її психологічне травмування.

Визначити істинні масштаби сексуальної злочинності під час війни складно через важкодоступність і явну недостатність наявних джерел.

Це стосується також злочинів, скоєних солдатами Радянської армії. У різних публікаціях подається різна інформація щодо масштабів подібних злочинів під час Другої світової війни, проте достовірною її вважати не можна, а наведені цифри є дуже приблизними.

Коли йдеться про зґвалтованих солдатами Червоної армії дівчат та жінок, найчастіше називають цифру у два мільйони осіб, із них 1,4 млн - жительки східних регіонів. Однак ці дані не мають емпіричного підтвердження. Так само дуже варіюються між собою і дані про кількість жертв сексуального насилля під час взяття Берліна у 1945 році - від 100 000 до 800 000 осіб.

У зв'язку з цим автор дослідження робить висновок: розглядаючи проблему сексуального насилля, скоєного радянськими солдатами, з упевненістю можна говорити лише про "його масовість, подекуди підкріплену реальними цифрами".

Можна розглянути й інший приклад сексуального насилля під час Другої світової війни. Під час війни у Східній Азії між 1939 і 1945 роками солдати японської армії здійснювали численні сексуальні злочини, особливо в ході взяття тогочасної столиці Китаю Нанкіна, про що свідчать не лише розповіді очевидців, але й наявна військова документація.

Як і у випадку з Берліном, дані про жертв сексуальних злочинів у Нанкіні різні і варіюються між 20 000 і 80 000 осіб. Це ще раз засвідчує складність визначення істинних розмірів сексуального насилля, аналізу і характеристики цього явища.

Картину сексуальних злочинів, здійснюваних солдатами радянської армії, добре доповнюють не лише їх різноманітні форми, а й ставлення політичного і військового керівництва до подібних фактів. Наявні джерела дозволяють говорити про різні етапи, на яких насилля по відношенню до цивільного населення спершу переважно бралося до відома вищими органами, а потім, з огляду на окупаційну політику, значною мірою ними санкціонувалося.

Стаття в "Красной Звезде", літо 1942 року. Російський класик Даніїл Ґранін так пояснював після війни: "Я помню, как нужны нам были статьи Эренбурга, ненависть была нашим подспорьем, а иначе чем было еще выстоять. Мы не могли позволить себе роскошь разделить немцев на фашистов и просто мобилизованных солдат, шинели на них были одинаковые и автоматы. Это потом, в сорок четвертом, сорок пятом, стали подправлять, корректировать, разъяснять, и то мы не очень-то хотели вникать".

У 1944 році в ході наступу Червоної армії за допомогою пропагандистських статей, листівок і військових звернень її солдатів закликали помститися німцям за страждання, завдані радянському народові розв'язанням Другої світової війни.

У цьому зв'язку Габі Кьопп згадує ім'я радянського письменника Іллі Еренбурга, який у воєнній пресі неодноразово звертався до російських солдатів із закликом до помсти. Навіть якщо горезвісна листівка, у якій він відкрито закликає ґвалтувати німецьких жінок, є всього лише "вигадкою", безперечним залишається сильний вплив радянської пропаганди на вчинення сексуальних злочинів окремими червоноармійцями.

Корюківка - українська Хатинь. Як нацисти знищили 7-тисячне містечко

Не лише розповіді німецьких очевидців, а й відповідні військові накази і документація військової прокуратури засвідчують масове падіння дисципліни в армії та відсутність втручання у ситуацію з боку офіцерського корпусу, що потягнуло за собою масове насилля солдатів по відношенню до цивільного населення.

Тому вже у січні 1945 року з'явилися суворі накази Військової ради фронту та правоохоронних органів армії, відповідно до яких під загрозою покарання заборонялося не лише грабування чи навмисне знищення німецької власності, а й застосування насилля до жінок та літніх людей.

Відчутно змінився і характер статей військової преси, яка почала закликати солдатів до стриманості та гідного поводження з німецьким цивільним населенням. В окремих випадках подібні спроби зберегти дисципліну мали своїми наслідками тілесні покарання або розстріл солдатів за пограбування чи сексуальні злочини.

Однак повністю припинити акти сексуального насилля не вдалося, оскільки чимало солдатів набули в ході війни негативного життєвого досвіду або ж добре пам'ятали про злочини по відношенню до їх рідних на окупованих німцями територіях. Отож "бажання помститися та зруйнувати" і "ненависть до (...) люксу та достатку" німців домінували у них.

Окрім численних випадків алкоголізму, про які згадує і пані Кьопп, ці емоції провокували ще й спалахи насильства, яким зобов'язані слідкувати за дисципліною офіцери або зовсім не запобігали, або ж робили це рідко.

Тому у квітні 1945 року з'явився наказ Сталіна, який вимагав виявляти стриманість по відношенню до німецьких жінок, а влітку - постанова західних союзників про заборону солдатам мати сексуальні контакти з німецьким населенням. Однак чисельність сексуальних злочинів у радянській зоні окупації почала відчутно зменшуватися лише взимку 1947-1948 років, коли солдати були змушені знаходитися у казармах і на об'єктах, які охороняються.

Обкладинка українського видання, яке виходить у червні 2011 р. у видавництві братів Капранових "Зелений пес". До оригінальної назви додане провокаційне узагальнення

Сексуальне насильство з боку червоноармійців і солдатів союзних військ, а також солдатів держав осі здійснювалося не лише всупереч військовому праву та відповідним наказам вищого командування, а й являло собою, згідно діючих норм міжнародного гуманітарного права, військовий злочин.

Формулювання поняття останнього відбулося ще в ході 1-ї та 2-ї мирних конференцій в Гаазі у 1899 та 1907 роках, коли ухвалені міжнародні конвенції про закони та звичаї війни, що увійшли до комплексу норм міжнародного гуманітарного права.

І хоча у відповідних статтях цих документів про становище цивільного населення під час війни прямо не говорилося про захист жінок від сексуального насильства, окремі формулювання акцентували увагу на недоторканості цивільних громадян.

Відомості про чисельні факти порушення міжнародного права під час Другої світової війни, а саме про ґвалтування та інші прояви сексуального насилля, не знайшли відображення у статуті Міжнародного воєнного трибуналу, в якому було визначено три злочини: "Злочин проти миру", "Військові злочини" та "Злочини проти людяності".

У постанові Контрольної ради № 10 від 20 грудня 1945 року зґвалтування було включено до розділу "Злочини проти людяності".

Водночас під час Нюрнберзького процесу для ілюстрації порушення німецькими солдатами принципів міжнародного права представники звинувачення французької та радянської сторін серед іншого наводили й приклади сексуального насильства, яке здійснювалося німецькими військовими.

Проте через тогочасні політичні та ідеологічні обставини, найперше через необхідність, яка б неминуче виникла для радянської сторони, пояснювати аналогічне поводження радянських солдатів, ці факти не відіграли суттєвої ролі під час винесення судових вироків.

Після Другої світової війни лише в рамках Женевських Конвенцій 1950 року та у додаткових протоколах 1977 року було імплементовано право жінок на захист від насилля. Ці ж документи ввели заборону на акти сексуального насилля та примусову проституцію в ході міжнародних та інших конфліктів.

Нова правова основа разом з іншими постановами ООН стали базисом для розгляду судових справ про сексуальні злочини по відношенню до жінок та чоловіків Міжнародним трибуналом щодо колишньої Югославії та Міжнародним трибуналом по Руанді.

Згідно з сучасними нормами міжнародного гуманітарного права, закріпленими 2002 року у статуті Постійної палати міжнародного судочинства, сексуальне насилля розглядається й карається у судовому порядку як складова військового злочину, геноциду або як злочин проти людяності.

Ці позитивні зміни у кримінальному переслідуванні сексуального насильства під час війни відбулися не в останню чергу завдяки мужності тих людей, які перервали своє мовчання і розповіли про випадки пережитого ними насильства. Тому такі історії, як історія Габі Кьопп, змушують нас не забувати про історичний досвід і водночас звертають нашу увагу на актуальність цієї тематики сьогодні.

Біргіт БЕК-ГЕПНЕР - авторка післямови до книги "Навіщо я народилася дівчинкою?"