Спецпроект

2004: Тягнибок виступає на горі Яворина. "Жидва і москалі"

Улітку 2004 року, під час президентської кампанії, депутат блоку "Наша Україна" Олег Тягнибок закликав на горі Яворина "віддати нарешті Україну українцям".

"Вони не боялися, як і ми зараз не повинні боятися, вони взяли автомат на шию і пішли в ті ліси, вони готувалися і боролися з москалями, боролися з німцями, боролися з жидвою та іншою нечистю...".

Вшановуючи полеглих на горі Яворина курсантів старшинської школи УПА "Олені", Тягнибок кричить і агресивно жестикулює на тлі передвиборчого намету Ющенка - а (про)російські телеканали кажуть , що він говорить "про Шухевича й його бійців".

Канал тодішнього генпрокурора (а зараз заступника голови АП) Геннадія Васильєва  "Київська Русь", з якого і взято це відео, наголошує про "защиту прав украинского этноса" як засіб передвиборчої боротьби. 

Закінчилося скандалом. Тягнибока виключили з "Нашої України" за "ксенофобські висловлювання". "Свобода" вирушила в самостійне політичне плавання.

Міркування про те, чому бій на горі Яворина закінчився розгромом офіцерської школи УПА, читайте в розділі "Блогосфера"

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.