Спецпроект

Археологи проти будь-якого будівництва біля Десятинної

Відбудовувавати Десятинну церкву не можна не лише через те, що це суперечить міжнародному і українському законодавству, але й тому що на Старокиївській горі неможливе жодне будівництво.

Про це йдеться у листі-заяві Спілки археологів України, надісланому голові комісії Київради з питань культури і туризму Олександру Бригинцю.

Так зване відтворення Десятинної церкви є прямим порушенням норм світового памяткоохоронного законодавства: Міжнародної хартії з консервації й реставрації пам'яток і визначних місць, Хартії з охорони та використання археологічної спадщини, Європейської конвенції з охорони археологічної спадщини, Конвенції ЮНЕСКО про захист світової культурної та природної спадщини.

Її положення вимагають збереження автентичних пам'яток й заперечують реконструкцію (відтворення або створення копій) цих пам'яток.

"Спершу мова йшла про відбудову Десятинної церкви на її колишньому місці. Тепер виникла нова ідея - побудувати іншу церкву не на підмурках Десятинної, але в рамках Старокиївської (Києвої) гори, однак цього категорично не можна робити", - заявив Бригинець.

Археологи пояснили, що будівництво на горі неможливе, бо Старокиївська гора - всесвітньо відома пам'ятка та ключове місце для вирішення питання про походження Києва. Її територія є заповідною археологічною зоною загальнодержавного значення.

Унікальний шар гори містить пам'ятки доби неоліту, трипільського, скіфського та ранньословянського часів, язичницький могильник, князівські палаци, ремісничі майстерні та братську могилу захисників Києва 1240р.

Також археологи звертають увагу на те, що будівельні роботи можуть зашкодити найстаршому дереву Києва - липі, що росте поблизу мурів Десятинної церкви, вік якої становить декілька століть.

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.