Мінкультури вилучило могилу комуністів Литвинових у Полтаві з реєстру пам'яток

Тепер поховання братів Литвинових можуть перенести із центру Полтави.

Про це повідомляє представник Українського інституту національної пам'яті в Полтавській області Олег Пустовгар.

Міністерство культури та інформаційної політики України виключило з Держреєстру нерухомих пам'яток України братську могилу борців за владу Рад, яка розташована у Петровському парку Полтави. Це могила комуністів: братів Петра та Анатолія Литвинових. Могилу як "пам'ятку історії" внесли у Держреєстр відповідно рішення виконкому Полтавської облради народних депутатів, яке ухвалили у квітні 1982 року.

"Ця плита звеличує братів Літвінових, які скоювали і тоді, понад сто років тому, злочини проти українців. Анатолій і Пьотр Літвінови обіймали керівні посади в органах окупаційної комуністичної радянської влади. Один був уповноваженим жорстокого карального репресивного органу влади більшовицької Росії — Всеросійської Чрезвичайної комісії (ВЧК), яка згідно зі злочинними декретами Владіміра Лєніна впроваджувала політику "червоного терору". Інший керував полтавським відділенням продбюро, що було ланкою в системі ленінської "продразверстки"", - зауважив Олег Пустовгар. 

Тепер поховання братів Литвинових можуть перенести із центру Полтави. Задля цього регіональний представник Українського інституту національної пам'яті Олег Пустовгар, направив звернення до секретаря міськради Катерини Ямщикової. Звернення стосується перенесення останків комуністів на одне із комунальних кладовищ. Таке розпорядження Катерина Ямщикова, як виконувачка обов'язків міського голови, може ухвалити одноосібно до 27 квітня, відповідно законодавства про деколонізацію топонімії.

Братську могилу комуністів у Петровському парку неодноразово обливали фарбою. У серпні 2020 року київський журналіст та історик Вахтанг Кіпіані пропонував перенести могилу комуністів з парку. 

 

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.