Софія Київська увійшла до організації Europa Nostra, що опікується європейською культурною спадщиною

Національний заповідник «Софія Київська» став повноцінним членом організації Europa Nostra, яка є голосом громадянського суспільства, що опікується культурною та природною спадщиною в Європі.

Про це повідомили у Мінкульті.

Така подія має особливе та символічне значення, коли організація святкує 60-річчя, а 2023 рік був роком консолідації та подальшого розширення діяльності організації на благо спільної спадщини Європи.

Руйнівні наслідки російської агресивної війни в Україні, зокрема щодо культурної спадщини, продовжують вимагати адекватних зусиль на етапі відновлення країни. 

Наразі організація зібрала понад 150 000 євро на підтримку захисників культурної спадщини в Україні через спільну кампанію солідарності. 

Крім того, у травні Europa Nostra разом із сильною командою європейських партнерів та організацій-членів запустила проєкт European Heritage Hub. 

Метою цього пілотного проєкту, що фінансується ЄС, є:

- мобілізація зацікавлених сторін на всіх рівнях управління для сприяння кліматичним діям щодо спадщини й культури;

- залучення та охоплення аудиторій, які зазвичай не беруть участі у заходах, пов'язаних з культурною спадщиною, з особливим акцентом на молодь;

- повне використання можливостей, які пропонує цифрова трансформація, щоб зробити контент, політику, ініціативи, проєкти та новини у сфері культурної спадщини легко доступними для всіх.

 

Як гетьман Скоропадський 8 років водив за носа чекістів

Операція ГПУ УССР під назвою "Т-3" розтягнулася в часі майже на десять років. Чекісти встановили оперативний контакт з генерал-хорунжим Армії УНР Миколою Гоголем-Яновським. Його контакти і листування з Сергієм Шеметом, провідним діячом гетьманського руху за кордоном, наближеною до гетьмана особою і багаторічним особистим секретарем Павла Скоропадського, неабияк зацікавили чекістів. В ГПУ йому дали оперативне псевдо "Українець".

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"