АНОНС: Публічна розмова "Український спротив колективізації і Голодомору: хоробрість і трагедія"

Музей Голодомору запрошує на публічну розмову з історикинею Наталією Романець.

Про це інформує Музей Голодомору.

Гасло "Be brave like Ukraine" стало популярним в світі від початку російського військового вторгнення на територію України. Українська хоробрість вразила світ, який не знає, що це притаманна українцям риса. Рівно 90 років тому українці хоробро боролися за свою свободу і життя.

Про цю маловідому широкому загалу сторінку історії – спротив українців совєтському геноциду на початку 1930-х років – пропонуємо поговорити з доктором історичних наук, провідною науковою співробітницею відділу досліджень Голодомору та штучних масових голодів Музею Голодомору Наталією Романець.

Публічна розмова відбудеться в рамках роботи виставки "НАМІР". Модератор – кураторка виставки Яна Гринько.

Історикиня розповість про етапи спротиву, підготовку комуністичного режиму до проведення колективізації та Голодомору, про запобіжні заходи опору. Про особливість цього спротиву, становище українців, успіхи і поразки.

Розмова піде про наслідки поразки спротиву. Та особлива увага буде зосереджена на висновках, чому цей спротив не вдався. Відвідувачі зможуть поставити питання Наталії Романець.

Коли: 30 березня о 14:00

Де: Музей Голодомору (вул. Лаврська, 3)

Попередньо просимо зареєструватися за посиланням.

 

 

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.