У Дніпрі з'явилися вулиці всесвітньовідомих дослідників Голодомору

На мапі міста Дніпро вшановано імена всесвітньовідомих дослідників Голодомору – Роберта Конквеста і Джеймса Мейса.

Про це пише Музей Голодомору.

Рішення  щодо перейменування 92 топонімів ухвалила Дніпровська міська рада 31 січня 2024 року. Це одне з наймасштабніших перейменувань у місті.

Так, ім'я Роберта Конквеста отримала вулиця, що дотепер називалася Академіка Кисловського. І це перший топонім в Україні на честь американського історика, автора відомої книги "Жнива скорботи: радянська колективізація і Голодомор".

Ім'ям Джеймса Мейса названо вулицю Льоні Голикова. Таким чином українські міста вже вчетверте вшанували в назвах своїх вулиць американського історика, очільника комісії Конгресу США з питань Голоду 1932–1933 рр. в Україні. У попередні роки це вже зробили Бровари, Київ та Вінниця.

З повним списком перейменованих топонімів у Дніпрі можна ознайомитися за посиланням

 

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.